— Як? — здивувався Клементе. — Бий Диявола?
— Так казали солдати з фортеці. Дехто з них розуміє мову берберів. Саме так мало би звучати його прізвисько по-нашому. А що воно означає — нікому з них невідомо. Просто «Бий Диявола».
— Цікаво, цікаво… — похитав головою понтифік.
— А що іще ти про нього знаєш?
— Я бачив його, — мовив монах. — Коли галера Барбаросси пропливала з бухти у відкрите море, мені дали трубу, крізь які комендант дивиться у далечінь. Бий Диявола стояв біля борту, вдягнений у темне, майже чорне. Чалма ховала більшу частину його обличчя. Але добре видно було його малий зріст та худорляву статуру. Втім, розповідали, що він умілий воїн, добре володіє зброєю, бо вчив його той самий інший християнин, про якого казали Ваша Святість. Не знаю, чи носить він святий хрест і чи належав колись до католицької церкви, але не молиться, як більшість берберів.
— Це добре… — замислився Фарнезе. — Можеш додати ще щось?
— Так, Найсвятіший Отче. Він завжди поруч із ватажком. Я бачив їх обох. Той, кого ви звете Барбароссою, великий, наче гора. Щоправда, бороду його не назвеш рудою, вона радше чорна. І шабля його величезна. А Бий Диявола удвічі менший, і шабля у нього мала.
— Нічого, будь-якої шаблі вистачить, щоби проштрикнути кого завгодно, — озвався магістр, — якщо він справді володіє нею. Бий Диявола… Кому ж, як не сину Божому з таким прізвиськом виконувати подібну місію…
— Кажуть, він перший порадник Рудобородого після юдея Сінана, а іноді король піратів слухає лише його, — додав монах.
— Ти зіслужив добру службу Господові нашому та Святій Церкві, — промовив понтифік. — Та чи готовий ти йти далі цим нелегким праведним шляхом?
— Так, Найсвятіший, — схилив голову отець Бруно.
— То таки доведеться тобі побувати в Аль-Джазаїрі. Але не лякайся. Вирушиш туди не як проповідник слова Божого. У нас відкрився новий шлях втілити ці благі задуми. У непокірній Венеції є вірні нам люди, готові служити Святій Церкві. І якщо раніше Барбаросса грабував і венеційські галери, то тепер не робить цього, бо Венеція тривалий час утримує союз із Сулейманом. Лише їхній флот з усіх християнських держав вільно плаває через Босфор і торгує по той бік. Барбаросса тепер на службі в султана. Ми скеруємо йому посланців венеційської республіки, вірних нам. Ти попливеш із ними. Ви перебуватимете в Аль-Джазаїрі як гості й зустрічатиметесь із Барбароссою, а отже, побачите й обох тих, про кого ми ведемо мову. Мусиш визначити, кого з них легше схилити на наш бік, і тоді інший має бути знищений. Ти готовий до кінця віддати себе справі Христа?
— Готовий, Найсвятіший Отче, — не роздумуючи, відповів Бруно, опускаючись на одне коліно.
Аль Джумхарі ат-Тунісса здалася без бою. Чутки, що поширилися країною завдяки посланцям Хизира, зробили свою справу. Місцева верхівка, невдоволена правлінням Мухаммада Аль-Хасана, не наважувалася на відкритий виступ проти халіфа, проте дізнавшись, що Хизир-бей, отримавши благословення султана, везе зі собою принца Рашида, законного спадкоємця трону, винесли ключі від міста. Халіфські галери розпливлися хто куди, побачивши об’єднаний флот нового капудан-паші османів. Халіф, кинувши усе, із загоном вірної сторожі втік до Каїрвана, звідки попрямував через море до свого союзника — Карла Габсбурґа, імператора усіх невірних.
Але тріумф Хизира тривав недовго. Дізнавшись, що принц Рашид залишився в Істанбулі під наглядом султана, капудан-паша якого збирається самочинно управляти країною, еміри здійняли бунт. Придушити його новому володареві вдалося, проте сутички тривали в усій країні. Прислухавшись до порад вірного Сінана, Хизир погодився на перемови з емірами, зробив їм багато поступок і все-таки самочинно сів на трон, розташувавши увесь флот в бухті за фортецею Хальк Аль Ваді, що захищала вузьку протоку до бухти.
Одразу ж почали розбудову фортеці. Сюди зігнали усіх бранців. Зводили додаткові стіни, посилювали старі. Привезені гармати капудан-паша наказав ставити на стіни Хальк Аль Ваді, перетворивши це укріплення на справжню «горлянку», здатну пережувати будь-якого ворога. Він приходив надовго.
Лук’ян був на ногах від сходу до заходу сонця. Щойно припинилися безпорядки у Туніссі, Хизир відбув до Каїрвана, щоби навести там лад, а Шейтан-бей отримав від володаря доручення — переобладнати палац халіфа. Джумхарі ат-Тунісса мала стати другим Аль-Джазаїром — ще одним непохитним стовпом, за який невірним буде зась. Це було перше самостійне доручення, де вірний слуга міг діяти на свій розсуд, наказуючи іншим, адже новий господар білостінних покоїв пропав надовго.