Очі Лук’яна загорілися, коли побачив увесь розмах того, що належало зробити, а обмежень не було зовсім. «Влаштуй усе так, щоб схожого не мав ніхто в усій Іфрикії», — промовив Хизир, оглянувши все навколо. Голова Лук’яна запаморочилася, і горлянка мимоволі зглитнула. Його призначали управителем усього, що було за стінами палацу, і він ставав тим, ким був мудір Салах у Тлемсені. Це був не сон. Шейтан-бею, ім’я котрого тепер вимовляли здебільшого одним словом, почали вклонятись одразу, щойно капудан-паша виголосив призначення. Намісником у місті залишився Сінан, який мав наглядати за усім.
Але щойно оговтавшись, Лук’ян упав на коліна перед володарем і попросив про нечувану милість.
— Проси, я не гніватимуся, — дозволив той.
— Найсвітліший, дозволь мені взяти собі лише кілька книжок із сховища, яке ми щойно бачили. Там написано багато мудрого. Книги потрібні мені, щоби зробити ці покої такими, як у Казковій Країні, де править султан.
Сміх Хизира довго відбивався відлунням у білих стінах з куполами.
— Бери собі усі. Усі до одної. Вони твої.
Кам’яна підлога хитнулася під ногами, а слова ці ще довго звучали у вухах. «Вони твої. Усі до одної». Відтоді зник його сон. Зранку до вечора Лук’ян керував роботами, вимагаючи у Сінана нових людей, які мали бути вмілими ремісниками. У супроводі чотирьох слуг ходив у невільничі ряди, вишукував тих, хто умів не лише робити руками, а й думати головою, і забирав їх до палацу. Ніхто не смів перечити Шейтан-бею. Сонячний годинник почали зводити у перші ж дні. Задній двір було відведено під майстерню, де, не гаючи часу, будували печі для скла та металів, а думка, що майнула одного разу, викликала тремтіння усього тіла. Щойно його зробили мудіром Салахом. А далі відкривався прямий шлях, щоби стати Абу Хаширом ібн Махді, адже для Лук’яна ця величина була багатьма сходинками вище.
Невже таке можливо? Невже це не сон? Тепер перед ним розчахнуться двері тієї незвіданої країни, і ніхто вже не зможе їх зачинити. Його думка матиме змогу летіти туди, де нема меж, куди сам вважатиме за потрібне її спрямувати.
Коли влягався рух у палаці, він сідав у сховищі й перекидав книжки, відкладаючи окремо ті, що були потрібні вже, з яких можна було черпнути те, чого не знав і чим належало володіти. Їх хотілося прочитати усі й одразу. Та облишивши одну, він розгортав іншу, тішачи себе тим, що для цього ще буде час. Задля життя, що настало тепер, варто було витримати стільки мук і навіть ще більше.
Одного разу під руки трапилася книга з обкладинкою, оздобленою золотом і каменями. Це був Коран. Першим бажанням було відкласти її набік, проте, почавши читати, Лук’ян пропав у ній надовго. Тут ішлося про Бога. Тільки це був інший Бог, їхній, хоча Біблія стверджувала, що Бог один і звався інакше. Одначе Коран також уважав, що Бог один. Де ховалася істина?
За цією книгою він провів кілька ночей, так до кінця і не зрозумівши усього. Далекі роки, коли він крадькома читав Біблію, замулило часом. До того ж сприймало її тоді якесь залякане дитяче єство. Тому зараз ніяк не вдавалося звести кінці між цими різними речами, кожну з яких належало сприймати як істину. Втім, було й багато спільного. Аллах також учив не вбивати, хоча кров не раз текла рікою навколо реїсів, більшість із яких молилися йому щоранку та щовечора.
Геть заплутавшись, Шейтан-бей залишив цю книгу. Справи у палаці просувалися, і Сінан, перебуваючи тут час од часу, лишався задоволений. До нового управителя було приставлено для охорони загін з десятка реїсів. Вони мали бути поруч завжди, коли Лук’янові доводилося виходити за межі палацу. Щоранку, прийшовши, вони вклонялися Шейтан-бею, і день починався з вправ із шаблею та кинджалом, до якого привчив де Агостіні. За ці роки Лук’янове худе тіло, що його хилив вітер, стало міцним та жилавим. Руки й ноги, тверді, наче мотузки, робили його рухи миттєвими. Він бився з одним на вибір, потім із двома, далі з трьома. Їхні думки та випади легко вгадував і читав наперед. Та коли виснажувався, закінчувалося тим, що його таки затискали в кут і відбирали зброю.
Усі десятеро були берберами, й одного разу Лук’ян завів з ними мову про те, чого так і не зміг зрозуміти. Вони ніколи не читали Корану, бо не знали грамоти, а розуміли усе це по-своєму, запам’ятовуючи проповіді мулли. З’ясувати з ними таке було неможливо. Щойно мова заходила глибше, вони губилися. Такими були усі без винятку реїси-бербери. А Сінан народився юдеєм, тому встановити істину за допомогою цієї, без перебільшення, розумної людини також не виходило.