Та й це ще було не все. Небеса таки намагалися тримати бік нещасного дейхграфа, проте виявилися безсилими. Останні роки свого життя попередник Карла Габсбурґа, великий імператор Максиміліан, вів перемови з московським царем Василієм щодо викупу свого улюбленця. Таким чином Міхель Хлінскі, або, як називав його Деніел, «князь Глинський Михайло», міг повернутися до середовища цісаря, а отже, опинитися у межах досяжності. Міг. Та як, виявилося, до успіху перемови не привели. Володар дикої країни не послухав наймогутнішого монарха Європи, тому кнезе Міхель Хлінскі досі залишався ув’язненим у далекій та недосяжній Московії, а отже, надійно захищеним від його справедливого гніву.
Саме ця неприкаяність і змусила дейхграфа ван Герста відіслати нове прохання до іспанської корони, а відповідь цього разу не забарилася. Й у випадку успіху йому обіцяли дозвіл на спорядження іншої експедиції — тепер уже у Новий світ, де нещасний сподівався таки знайти для себе нове життя.
Увесь цей час поруч із ван Герстом залишалася ще одна людина, якій довелося розпрощатися з мріями. Життям Деніела стали зброя і загін. Відтепер, куди б доля не закинула дейхграфа Гронінґена, поруч був кремезний воїн, здатний допомагати в усьому. Загоном, чисельність якого зросла удвічі, й надалі командував ван дер Молен, проте Деніел стояв над ним. Коли ж вони обоє з ван Герстом долучалися до мирної справи, ці руки з неабиякою наснагою робили все.
Море не бажало миритися з тим, що фризи відхопили у нього землі. Рік у рік зростав рівень води у прилеглих до берега заболочених місцинах, куди під час бурі накочувалися непривітні хвилі. Тому щороку багато зусиль витрачали на підсилення системи дамб, за які ван Герст відповідав перед радою міст та регентом. І не хто інший, як Деніел одного разу спромігся зробити те, до чого досі не додумався жоден із його радників.
А коли було остаточно прийняте рішення вирушити на пошуки Джоні, знову виникла необхідність переобладнання флюїтів, які напочатку готували, щоби плисти через океан. Тепер їм не загрожували величезні хвилі Атлантики, а потреба завантажувати трюми доверху зникла сама собою. Натомість кораблі мали стати легкими і здатними на швидкий маневр, не втративши при цьому боєздатності.
Вони днювали й ночували на флюїтах усі троє — ван Герст, Деніел і старий Вілфорт, який, згадавши молодість, зголосився плисти на південь як головний канонір. Гармати зняли з верхньої палуби, збільшивши таким чином стійкість та полегшивши хід. Вітрил додали, а руками Деніела на носі флагмана за спиною святої Елізи постало справжнє гарматне диво, керувати яким міг лише він.
Саме тут, на обгорнутому вологою нічною темрявою флюїті з назвою «Свята Еліза», у шкіперській каюті, коли Вілфорт захропів після келиха рому, й довелося Данилові почути стару історію, яку, мабуть, уже давно забули всі її учасники, крім гера Йоганна.
…Землі вільнолюбивих фризів, які віддавна заселили північне узбережжя поруч із фламандцями, з котрими торгували споконвіку, завжди не давали спокою сусідам із півдня й заходу. І чергова спроба саксонського курфюрста Альбрехта, яку підтримав великий імператор Максиміліан Габсбурґ, цісар австрійський, дід теперішнього Карла Іспанського, увінчалася успіхом.
Місцина, в якій зійшлися два війська, була розташована неподалік прибережного містечка за стінами замку старого барона Андбергена, який недавно таки уклав шлюб між своєю донькою — Елізою Андберген та сином дейхграфа Гронінґена — Йоганном. Нижче походження сусіда — вихідця з Британії — довго було перепоною до щастя молодих, та зрештою барон погодився. Однак ідилія тривала недовго — почалася війна. Північні міста об’єдналися у боротьбі з ненаситним Габсбурґом, і напочатку успіх був на їхньому боці. Імператор Максиміліан був розбитий та потрапив у полон до фламандців.
Але невдовзі саксонський курфюрст Альбрехт, його вірний підданий, пішов з військом на фламандські землі та обклав Брюгге, де був ув’язнений імператор. Володаря Альбрехт зумів звільнити. Назад військо імператора йшло через землі фризів, які досі противилися його владі.