Бій був запеклим. Воїнство курфюрста зав’язло у болотах, не здатне обійти фризів, які вдало обрали місце битви. Кілька разів кіннота принца Альбрехта, якою командував чужоземний воїн з литовських земель, названий за швидкість Крилатим Лицарем, намагалася здійснити флангові маневри, щоб ударити ззаду. Важко озброєні вершники стрягли у болоті, втрачаючи сили та віру в перемогу. Усе йшло до відступу.
Та коли курфюрст уже готувався командувати про відхід, Крилатий Воїн, згуртувавши кінноту, повів її просто на гармати фризів. Небагато саксонських лицарів залишилося живими, проте вони зламали непоступливу оборону ворога, і тоді розлючений чужоземець повів лотаринзьких найманців на замок, який не мав чим боронитися, бо всі воїни вийшли на битву.
Поранений Йоганн потрапив у полон, а коли був підписаний мир з імператором і бранців відпустили, виявилося, що замок зруйновано, а на мешканців, барона та його доньку чекала страшна смерть. Відтоді, оплакавши дружину, молодий ван Герст уже не думав ні про що, крім помсти. І ставши підданим великого цісаря Максиміліана, імператора Римського, звинувачував іншого його слугу — кнезе Міхеля Хлінскі у нешляхетному вчинку — вбивстві барона, вимагаючи двобою як засобу вищого суду.
Та ворог уже повернувся до двору іншого монарха, і почалася тяжба не на один рік. А потім помер імператор Максиміліан. Риси обличчя гера Йоганна загострювалися, а язик ставав зовсім неслухняний, і він гатив кулаком у стіл, коли розповідав цю сумну історію, від якої не отямився досі.
— Кнезе Міхель — могутній воїн, — насилу промовляв Йоганн, — і, напевно, у цьому двобої на мене чекає смерть, та я прагну його досі.
Лише при наближенні до грецького узбережжя Деніел побачив, що слід од цієї розповіді остаточно зник з обличчя його господаря. Усе пояснювалося просто. Острови тепер виднілися кругом — ближче й далі, а попереду були нові. І на якомусь із них ховався Ханс.
Гіос Данилові вдалося знайти лише за місяць блукань. Розділившись на дві групи, флюїти дрейфували між островами, яким справді не було числа. Серед зовсім невеликих траплялися й такі, що їх насилу обпливали за день. Та на усіх скелі здіймалися просто з пінистих хвиль. Глибина давала чужинцям змогу підходити на флюїтах близько до берега. Капери залишили острів. Бухта, де завжди стояли їхні галеаси, виявилася порожньою.
За ці роки Гастос ще більше висох та постарів і твердив, що Джоні зник іще восени. Те саме, наче змовившись, в один голос повідомляли усі мешканці Гіоса.
Йоганн лютував. Колишніх каперів, які полишили своє ремесло, кілька днів виловлювали по всьому острові. Збагнувши, у чім річ, вони розбіглися, наче миші, позалазивши у найвіддаленіші закутки, ховаючись у розщілинах та гротах. Не всім удалося вціліти. Пам’ятаючи колишнє, дехто з греків видавав своїх кривдників.
Спіймати вдалося шістьох. Їхньою стратою керував Ван Герст. Імператорський патент розв’язував йому руки. Нещасних вішали по черзі, й кожен наступний мав годину, аби виказати місце перебування колишнього ватажка. Тому троє останніх почали клястися, що знають, де заховався Джоні. Їх розтягли по різних місцях, де гер Йоганн власноруч допитував кожного.
Їхні відомості різнилися. Усі вказували різні острови, до кожного з яких дістатися можна було не швидше, як за місяць-другий. Вочевидь, у передчутті близької смерті нещасні просто тягли час, сподіваючись на втечу або якесь інше диво.
Деніелові насилу вдалося переконати дейхграфа не вбивати Гастоса та не кривдити мешканців острова. Він доводив, що життя з каперами не було солодким для греків, і кожен з них щодня молився, аби ті залишили острів, тому жоден не тримав би у таємниці місце перебування розбійників. З іншого боку, ще дивнішим виглядало б, якщо Джоні повідомив би комусь напрямок свого плавання, не кажучи вже про місце.
І капітан вирішив дослухатися. Тепер Гастоса тягали за собою скрізь, а в розмові наодинці Данило таки втокмачив старому, що непроханим гостям краще допомагати, і тоді їхнє перебування на Гіосі не буде тривалим.
Плавання до островів, що вказали колишні капери, нічого не дало. Деякі з них виявилися безлюдними, на інших ніхто навіть не чув про Ханса. Каперів топили там-таки, прив’язавши каміння до ніг. Останній, шостий, довго повзав у ногах своїх катів, клянучись, що знає, як виловити Джоні.
Намагаючись уникнути страти, він розповів, що торік, утративши надію зустріти галеон із золотом Нового світу, Джоні запав на португезів, які також плавали туди. Вивчивши шляхи їхніх караванів, капери готувалися до нападу, а отже, шукати їх належало у західному напрямку, обладнавши кораблі прапорами цієї країни.