Ніхто не чекав нового припливу, і галеру, що стала легкою, з криками пхали вже назад у море. Скоро вона загойдалася на хвилях. Шейтан-бей наказав тягти на борт кілька величезних довбень, і скоро на кормі закипіла робота. Споруджували пристрій, суті якого поки що не розумів ніхто. Сотні очей із тривогою лупилися на галеру, де вже підняли щоглу і доставляли останні весла. Розуміння, що там не стане місця для всіх, гризло кожного.
— Реїси! — мовив Хизир. — Не зупиняйтеся. Викопуйте усе. Ви бачите — там ще багато весел, а я тут, серед вас, і залишуся на березі, доки останній реїс не стане на палубу. Шейтан-бей підійме усі галери. Там вистачить місця кожному!
Натовп замовк, коли обладнана галера відпливла і з неї поскакали у воду роздягнуті люди. Канати кидали слідом. Люди якийсь час пірнали, і скоро кінець мотуза було закріплено за довбню, в отвори якої тепер заставляли грубі патики, за які мали крутити, намотуючи канат. Довбня проверталася кругом себе, корма́, де стояв пристрій, присіла по самі борти. Усі завмерли. А потім вода завирувала, і з-під хвиль виринув ніс затопленої галери. Вигуки лунали недовго. Гребці взялися за весла і повільно рушили до берега, тягнучи за собою власне спасіння.
Усі кинулися у воду. Другу галеру затягли на мілину і лишили, бо далі плисти було неможливо. Лук’ян наказав відв’язати її та рушив за новою. Воду швидко вичерпали, і нова галера, налагодивши ще один підйомний пристрій, попливла на пошуки затоплених.
Наступного дня до заходу сонця усі дванадцять гойдалися на хвилях. Гармати зайняли належні місця. Викопали й завантажили усю заховану воду та їжу, порох і ядра. А зранку караван рушив од берега, взявши напрямок на північ.
Лук’ян стояв на носі передньої галери і дивився у далечінь, ловлячи зустрічний вітер. Позаду лунали крики, перегукуючи чайок та хвилі, бушувала радість тих, хто день у день упродовж місяця дивився в очі смерті. Але ця радість не знаходила шляху до його завмерлого серця. Там, у Джумхарі ат-Туніссі залишилося усе його багатство. Те, заради чого варто було жити. Ціле сховище книжок, не бачених досі, сонячний годинник, майстерні, де вже досягали перших успіхів ремісники, яких він найняв. Усе це лишилося там, де він готувався стати другим Абу Хаширом ібн Махді. А божевільне відчуття, що справді здатний на це, викликало зараз таку прикрість, що скиміло у грудях.
— Шейтан-бею!
Хизир надійшов ззаду нечутно.
— Так, володарю… — вклонився Лук’ян.
— Це ти врятував усіх. Хвала Аллаху, що він послав нам тебе. Ми житимемо. І нехай бережуться невірні.
— Я сумую за палацом, — мовив Лук’ян. — Там я міг робити те, чого не може ніхто і за що здатний віддати життя. Там я міг розкрити такі таємниці, створити таку силу й багатства, що важко уявити самому. Повелителю, за рік ти б усе побачив. Тепер я просто реїс.
— Ні, не просто. Ти — Шейтан-бей. Ось що головне. Були б на місці руки, здатні тримати шаблю, була б на плечах голова, спроможна думати, жив би Аллах у серці. Ось що головне. Усе решта можна здобути. Ми повернемося, — відповів Хизир, і вперше за весь останній час на його спаленому сонцем обличчі промайнула зловісна посмішка.
Це мало вигляд буревію, що народжується зненацька серед повного затишшя і трощить усе на своєму шляху, а потім зникає невідомо куди. Караван з десяти іспанських кораблів, що трапився на шляху, намагався відійти у бік основних сил, але тут уже все складалося по-іншому. На відкритому просторі за відсутності супутнього вітру вітрильники не могли тягатися з галерами, що наздогнали і вдарили у корму. Лише половині з них удалося врятуватися. Один корабель згорів ущент, та чотири, у тому числі найбільший, було захоплено без великих пошкоджень.
Полонені команди відразу ж посіли місця на веслах у галерних трюмах, реїси ж, вивільнені від гребної роботи, повели захоплені кораблі. Частині своїх воїнів капудан-паша наказав одягнути обладунки невірних, і перше місто ворожого берега — Бона, залишивши стіни фортеці, вивалило на берег зустрічати переможне військо імператора, яке відпливало саме від цих стін кілька місяців тому.
Хизир спалив не лише місто — усю Менорку, забивши християнськими бранцями трюми нових захоплених кораблів, що стояли в бухті. Подібне відбувалося у кожному місті, а флотилія, котру місцеві жителі назвали диявольською, продовжувала рухатися на захід, збільшуючись од зупинки до зупинки, змітаючи усе на своєму шляху й залишаючи погляду Великого Імператора Карла Габсбурґа, який на цей час іще відчував себе тріумфатором, лише спалений берег своєї колись квітучої імперії.
Утім, на відміну від свого брата Аруджа, цей ватажок реїсів умів зупинитися. Дійшовши до Честорі, відчувши спиною армаду іспанців, які кинулася у гонитву, Хизир завернув на південь і заховався між островів. Тут після трьох днів відпочинку його караван під проводом Сінана та Сіді-Алі взяв курс на Аль-Джазаїр.