Залишивши собі тільки три галери, Хизир зник серед островів Адріатики та впав у роздуми. Справа, що вимагала негайного вирішення, була зараз понад усе. Та існував ще один ворог, окрім оскаженілих іспанців та генуезців, які борознили непривітні осінні хвилі у пошуках тих, кого язик тепер не повертався назвати переможеними.
Насувалася зима, а північний вітер Бора капудан-паша умів відчувати задовго до пронизливих поривів. Його могутній карк починав скиміти щороку перед першою зимовою негодою. Так сталося і тепер. Тому саме тут і вирішив старий реїс здійснити задумане. Його галера взяла курс на схід і за день шляху на самоті зупинилася в бухті острова Пелеос.
Вечір поступився ночі. Люди переважно мовчали. Вони повсідалися біля бортів, тулячи змучені й замерзлі спини до солоних порепаних дошок. Опустили вітрило, і гроза морів став біля щогли. Кожен, окрім Лук’яна, знав, що зараз почує.
— Шейтан-бею, — промовив Хизир, дивлячись у його бік, — кілька днів тому я пояснив тобі, чому ти не просто реїс, не згадавши при цьому ще одну важливу річ. Скажу тепер. Ось тут зібралися ті, в кому я впевнений, як у самому собі. Ти серед них.
Лук’ян лише нахилив голову, притиснувши руку до грудей.
— Браття! — продовжував Хизир. — Ми припливли сюди, щоб заховати золото невірних та інші скарби, через які цій галері важко долати хвилі. Ми не повеземо це до Аль-Джазаїра, хоча там наш дім. Різне може статися. І якщо Всемогутній Аллах відвернеться від нас, то невірні прийдуть і туди. Якщо ми прогнівили Всевишнього, вони зруйнують наш дім, як зробили це з Джумхарі ат-Туніссою. Я питаю вас — можливо таке чи ні?
Ствердні вигуки залунали відусіль.
— Тож, якщо це станеться, у нас будуть золото та зброя, щоб розпочати усе спочатку, скільки б нас не залишилось, і своїми діяннями вимолити прощення Аллаха. Ми попливемо у місце, відоме лише мені й Аруджу, якого вже покликав Аллах. Там лежать наші скарби. І ми докладемо ще. І будемо разом берегти цю велику таємницю в ім’я Аллаха. Але треба поспішати. Якщо налетить Бора, нас розіб’є об каміння. Я вже відчуваю його.
Схвальні вигуки лунали недовго, а потім кожен, упавши на коліна і вийнявши шаблю, промовив одне й те саме. Коли настала його черга, Лук’ян опустився навколішки і витягнув зброю. Сонце у червонявому мареві готове було зануритися у море, і його смужка просто на очах ставала вужчою. Нічний холод ліз крізь одяг та охоплював тіло. Ті самі слова зазвучали ще раз над чорними хвилями Ак-Денізу.
— Я, Шейтан-бей, берегтиму цю таємницю так, як мої брати реїси, а якщо зраджу, то нехай страшною смертю від їхньої руки скарає мене Аллах, хоч би якої віри я був.
Море ревіло, розбиваючи об гострі холодні скелі темно-зелені, майже чорні хвилі на білу піну. Корабель підкидало, й відчайдушні крики команди танули у скрипінні такелажу. Щойно їм дивом удалося уникнути загибелі біля мису острова Ксамакс, що виступав далеко у воду. Аби його минути, ван Герст на свій страх та ризик наказав поставити ще один брамсель, і лише таким чином «Свята Еліза», прискоривши рух, обійшла каміння зі заходу.
Ризик цієї затії важко було перебільшити, адже тепер флюїт повним ходом ішов у вузькій протоці, тягнучи за собою мотузку глибиноміра, який уже не діяв, і уявити, яка під кілем глибина, ставало неможливо. Господь урятував, не підставивши під днище виступ підводної скелі. Мис залишився позаду.
Одразу стало тихіше. Та пронизливе завивання вітру, що облизував круті схили, й далі тримало команду у страху. Люди голосно молилися. Попереду за курсом відкрилася бухта. Ван Герст наказав скинути усі вітрила. Тут іще добряче гойдало, проте корабель тепер немов застиг на місці.
Деніел востаннє озирнувся назад, але за кормою залишалися тільки розбурхані хвилі. Двоє інших флюїтів — «Грюнс» та «Місячне Сяйво», віднесені на захід, не змогли впоратися з вітром і змушені були огинати мис з іншого боку. Чи вдалося їм потрапити в якусь протоку, чи, може, їх уже рознесло на шматки об скелі острова?
Кинули глибиномір. Вісім футів під кілем давали змогу рухатися у тому ж напрямку, а надія заховатися в затишній бухті й перечекати бурю зігрівала серця моряків. Накази звучали чітко й уривчасто. Команда виконувала усе негайно, бо тут, у вузькій протоці, навіть за найменшої швидкості дорога́ була кожна мить.