«Свята Еліза» рухалася лівим галсом, і з усього такелажу лише бушприт вів судно. Так, наче зображення тієї, хто була тепер янголом-охоронцем загублених у хвилях людей, давало правильний напрямок. По правому борту зовсім поруч повільно пропливали скелі, а мотузка із зав’язаними вузлами поступово підтягалася догори. Глибина ставала дедалі меншою. Готувалися кинути якір. Та несподівано попереду з’явився простір і завиднілася морська гладь.
Доля таки змилостивилася. Високий скелястий берег захищав простору бухту з усіх боків, і вони повільно, але впевнено заходили у неї.
— Чотири фути, — промовив Ройтер, який стояв біля керма. — Капітане, тут глибше!
— Так і йти! — наказав Йоганн. — Ми врятуємося.
Матроси ретельно виміря́ли глибину, і корабель заходив до бухти, береги якої височіли над головами крутими виступами. За одним із таких гряда скель несподівано закінчилася і перед їхніми здивованими очима постала дивовижна картина. Широчезна затока, захищена горами з усіх боків. Глибина зростала. Люди зітхали з полегшенням, зносячи догори молитви вдячності.
— Готуйтеся кидати якір! — наказав Йоганн. — Далі не підем.
— Мілорде! Право по борту!
Цей крик змусив обернутися кожного, хто дивився у протилежний бік, де широчіли спокійні хвилі. З правого ж борту так само переривалася гряда скель, і за нею під самим берегом утворилася бухточка. Команда заціпеніла. «Свята Еліза» ще рухалася, й останній виступ залишався позаду, відкриваючи їхньому оглядові три великих галеаси, заховані там.
Вони стояли майже поруч, зі спущеними вітрилами, і злегка погойдувалися на якірних канатах. На палубах товклися люди. Порти усіх гармат були відкриті, й чорні жерла дивилися просто у бік прибульців. На щоглі найближчого і найбільшого майорів прапор зі зловісною чорною лілією, а борт носової частини прикрашала назва — «Харон».
— Джоні… — прошепотів ван дер Молен. — От і знайшовся…
Там помітили, проте заціпеніння ворога також тривало якийсь час. І не одразу Джоні, за яким капери зі шаленими вигуками кинулися до каюти, вилізши нагору, зрозумів, хто перед ним. А потім губи його також прошепотіли:
— Є Бог на світі…
— Ставити вітрила! Повний уперед! — вигукнув Йоганн.
Зчинився несамовитий рух. Команда тягла фали, наче навіжена, намагаючись якнайшвидше прискорити хід. Вітрила роздувалися під вітром, і флюїт набирав хід, але як же повільно це відбувалося!
Забігали й на ворожій палубі. Ладнали гармати, звільнені від зарядів у шторм. Лише це одне врятувало непроханих гостей. Джоні волав не своїм голосом, наказуючи виходити з бухти. Лунали крики, вітрила лізли догори, а ціль віддалялася з кожним поривом вітру. Ненависний ворог вислизав.
Залп із правого борту «Харона» вдарив запізно. Каноніри поспішали, і більшість ядер спороли хвилі, не долетівши до «Святої Елізи». Лише два просвистіли над палубою, не вчепивши вітрил та здійняли стовпи води попереду за курсом судна.
— Розіб’ємося. Капітане, нас розтрощить об каміння! — намагався докликатися до розуму оскаженілого капера помічник Кальвен, та Джоні тепер володіли тільки лють та відчуття нечуваної удачі.
— За ними! Рухайтеся, скоти! Поставити усі вітрила! Повний уперед, ледацюги! Нехай вони самі перевіряють фарватер, ми йтимемо слідом!
Розвернувши гармату на носі, Данило закряхтів од напруги і навів її на борт «Харона», що залишився позаду. Відстань до ворога продовжувала зростати, і він присів на напівзігнутих ногах під непомірною вагою, спрямовуючи отвір гармати на верхівки щогол переслідувачів.
— Вогню!!!
Гармата бахнула, таки посадивши каноніра задом на палубу, а ядро, просвистівши попри власні щогли, вдарило у край лівого борту біля корми «Харона», збивши фальшборт.
— Диявол! — прогорлав Джоні. — За ними! Швидше, скоти!
— Капітане! Це Деніел! — лунали крики. — Лише у його руках гармата здатна на таке!
— Сьогодні увечері ми здеремо з них шкіру! З усіх, а з цього вилупка — першим. Вони гойдатимуться на реї найголішими з усіх, кому випадала така честь! А якщо цього не станеться, я зроблю це з вами! Ставте марселі!
Гонитва тривала, а простір між берегами знову почав звужуватися. На «Святій Елізі» встигли загнати заряди у гармати, і Йоганн, вилізши на місток, з тривогою вглядався уперед. Якщо це справді була бухта великого острова, вона скінчиться, і тоді, затиснуті у кут, вони мусять розвертатися бортом до ворога та приймати нерівний бій. Якщо ж це вузька протока між двома островами, корабель знову потрапить у височезні хвилі під владу безжального шторму, що зветься Бора.