— Кажеш, упізнав Чихоню? — промовили його губи. — Нехай. Але помреш ти від удару Шейтан-бея!
Не витримавши, Данило з криком зробив випад, намагаючись уразити таку близьку ціль, та Лук’ян був готовий і відхилив цей удар, а потім сильним рублячим рухом згори донизу спрямував клинок у голову супротивника. Відбиваючи цей простий удар, Данило вже знав, що зробить далі, але сталося несподіване. За мить до зустрічі клинків рука Лук’яна, згинаючись у лікті, майнула назад до власного боку, і палаш Данила зустрів замість ворожого заліза порожнечу, а наступної миті легке відточене вістря вже летіло у його могутні груди.
Його дивом урятувала наука старого Кунрада. А ще уміння воїна, набуте за роки. Рух затиснутої у правиці гарди таки встиг відвести цей удар од грудей, і лезо реїської шаблі уразило його ліве плече. Біль був неймовірний, і крик несамохіть вихопився з горлянки, коли вістря вгатилося у кістку, штовхнувши Данила назад.
Випад Шейтан-бея, що мав завершити двобій, був надто глибокий, тому тіло його опинилося близько від ворога, який зміг уникнути смертельної рани. Удар пораненої руки Данила просто у його обличчя не мав належної сили; втім, ледь не випустивши шаблю, Лук’ян захитався, відступаючи назад, тимчасом як Данило з потроєною люттю кинувся на нього, шалено рубаючи палашем.
Якимось дивом Лук’яну двічі вдалося ухилитися, а далі він зовсім утратив рівновагу і, затиснутий у кут на кормі, змушений був підставляти лезо, приймаючи важкі удари. Від першого заніміли пальці руки, припинивши відчувати ефес. Після другого Шейтан-бей ледве втримав шаблю, а підставляючи зброю під третій, уявляв, як вона вилітає з руки і палаш розрубує його до самої палуби.
Дзвін зустрічі клинків цього разу виявився глухий та короткий, і кінець перерубаної шаблі Лук’яна відлетів додолу, впавши під ноги. А ворог із диким криком уже опускав важку зброю на його голову. Заклякнувши, Хизир учепився в борт. Молитви до Аллаха більше не мали сили, бо Всевишній залишив їх.
Але те, що побачили усі, не сприймалося розумом. Руки Лук’яна, вкарбованого у палубу могутніми ударами, встигли здійнятися ще раз, схрещуючи над головою кинджал та уламок шаблі. А у мить, коли все це мало бути розрубане згори донизу, тіло його спромоглося на неймовірний рух, вислизаючи з-під важкого клинка і спрямовуючи його ще далі униз. Звук, із яким лезо палаша вгатилося глибоко у дошки, струсонув розбиту галеру, а Лук’ян, ковзнувши спиною по супротивнику, з розвороту вдарив у його бік кинджалом.
Палаш так і залишився стирчати у дошках, а Данило, відчувши ворога зовсім поруч, загріб його у ведмежі обійми, накривши власною вагою. Вони борсалися по палубі, розмацькуючи кров. Намацавши під собою маленьке пружне тіло, Деніел у сліпій люті ламав його, вже не тямлячи, що робить. Бажання роздерти на шматки те, що з останніх сил іще ворушилося під ним, поглинуло цілковито, й він гарчав у нестямі, не здатний завершити почате. Руки чомусь швидко ставали м’якими, а м’язами розливалася млість. Рот заповнив дивний присмак, і щось заважало дихати. Набравши повні груди повітря, він вихаркав те, що заважало. Кров із піною розлетілася палубою.
Від розуміння того, що сталося, крик відчаю вихопився несамохіть, і долоні залізних рук Деніела марно намагалися намацати шию ворога, яка чомусь стала короткою та грубою і не давала захопити та відкрутити голову. З останніх сил він сунув пальці далі у пошуках очей Лук’яна, намагаючись роздерти хоча б обличчя.
А той ледве дихав та хрипів, затиснутий у могутніх обіймах. М’язи, що стискалися у жмут, розгинало неймовірною силою, і тоді тріщало усе, на чому вони трималися, а дикий біль несила було терпіти. Кілька разів його ліва рука, вислизнувши з-під супротивника, майнула по ньому, намацавши руків’я кинджала, який ще стирчав у боці, але захопити його не змогла. Шию, що вже припинила противитися, стиснуло дико, і чорна темрява розливалася по очах, цілковито затягуючи у себе.
На скелях грюкнуло двічі, й наростаючий свист змусив обернутися усіх, захоплених двобоєм. Стовп води здійнявся між бортами галер, обкотивши водою реїсів. Напівзатоплену палубу струснуло, і з носа її навсібіч розлетілися тріски. Рух зчинився із запізненням, бо тепер господарем становища був Джоні. Хизир і ван Герст вигукували команди, намагаючись перекричати грюкіт канонади. З обох боків воїни майнули на розбиту галеру, де відбувався двобій. Зм’яклі тіла супротивників тягли у різні боки.
На «Святій Елізі» піднімали вітрила, а четверо жовнірів наводили на скелі гармату Деніела, якого насилу затягли догори. Звідти било вже чотири гармати, а Джоні ладнав інші. Вдарили весла, здіймаючи піну, і галера першою пішла на вихід з бухти під перехресним вогнем каперів. Гармати реїсів дали залп у відповідь.