Данило напіввисів, прип’ятий за руки, і ще намагався якось тримати голову. Вояки били по черзі, й із кожним ударом несамовите гарчання його все більше перетворювалося на стогін, а голова хилилася нижче і нижче. Є таки Бог на світі. От і «пролилося»…
Раптом Данило припинив стогнати і підніс очі. Лук’ян, який отримав лише кілька ударів, стояв перед ним і дивився. Просто дивився. Очі його не висловлювали нічого, а от кутик рота — той, де губа не була розтовчена, здавалося, поліз догори.
Голова впала, а думка одна, всепоглинальна, простромила наостанок свідомість Данила — тільки б не засікли до смерті. Тепер він не мав права. Дожити до того дня, коли цей юда опиниться у його руках… Стиснуті зуби Данила заскрипіли, і він також провалився в суцільну чорну темряву.
Фабризіо Тольдо знав толк у своїй справі. Швидко оглянувши обидва галеони, він злазив у трюми, перелічив гармати, удостоївши поглядом команду, і заявив, що не буде жодних труднощів із проходженням османських портів, знову ж таки, лише завдяки його добрим стосункам із турками.
Власне, так і сталося. Босфор виявився порівняно вузькою протокою між скелястих берегів, нашпигованою суднами, серед яких галеони ван Герста були чи не найбільшими. Численні галери, шлюпи, просто човни з вітрилами й тільки на веслах снували у різні боки, і в цьому русі можна було загубитися. У найвужчому місці протоки на обох берегах розкинулося казкове місто з небаченими досі височезними, але дуже вузькими вежами, які не виглядали частинами фортець, а здавалося, були збудовані просто так, невідомо для чого. Нижчі півкруглі куполи та ще нижчі будинки мостилися між гір, створюючи суцільну картину дивовижного краю. На пристанях кишіло людьми. Дивні повозки та одяг місцевих змушували чужинців роззявляти роти.
Угода з Фабризіо передбачала, що Йоганн сплатить мито за усі три кораблі — два власних і галеру венеціанця, котра везла товари. Частину товарів розклали по трюмах галеонів, аби не викликати підозрінь з боку портової варти. Усі троє йшли під прапорами Венеції.
Османська сторожа піднялася лише на один з галеонів. Вартівники довго і, як здалося, приязно говорили з Фабризіо, потім злазили до трюму, і старший перелічив дукати — платню за прохід порту з товарами туди й у зворотному напрямку. Тут, на судні, відразу ж написали дозвіл на повернення тим самим шляхом. Здавалося, саме це викликало у турків найбільше задоволення.
— Не кожний корабель повертається назад, мілорде, — криво посміхнувся Вейнанд.
Безперечно, начальника турецької варти венеціанський купець добре знав. Усе робили швидко, а команда, як було наказано, займалася звичними справами, намагаючись не звертати уваги на процедуру огляду. Лише Кунрад із Вейнандом постійно оглядалися навсібіч. Рух у протоці перевершував усі очікування, і бракувало лише саме тут зустрітись із Джоні. Зрештою, усе закінчилося. Лише одного разу Фабризіо після запитань турка звернувся до Йоганна:
— Рахім-ага запитує, чому так дивно влаштований корабель: з одного боку дві гармати, а з іншого — шістнадцять.
— Галеон не був призначений для плавання у цих водах, — відповів капітан, — де можна очікувати нападу іспанців, а часу для переобладнання судна нам бракувало. Це все, що я встиг. Утім, про рівновагу судна ми подбали.
Відповідь цілком задовольнила начальника варти й, отримавши від вояка у чалмі шанобливо розгорнуту товсту книгу, той почав писати.
— Що він пише? — запитав у Фабризіо ван Герст, скосивши очі на незрозумілі значки з багатьма крапками, нахилені ув один бік.
— Заносить у портову книгу назву судна, приналежність країні, кількість людей та озброєння, — пояснив венецієць і, побачивши здивування ван Герста, додав: — Це ви, католики, які живете на півночі, вважаєте їх дикими. Насправді ж в османській державі порядку більше, ніж у вас. У Венеції ставляться до них із шаною. Я не раз торгував у них. Повірте мені. Більше і порядку, і справедливості. Але і можливості втратити тут свою голову через необережність також більше!
Голосно засміявшись, купець поляскав шкіпера по плечі, задоволений власним дотепом. Ван Герст лише силувано посміхнувся, зайнятий важливими думками.
— А скажи, Фабризіо, якщо перед нами інший корабель проходив тут два місяці тому, він також повинен залишити слід у його письмі?
— Без сумніву, мілорде, — продовжував сміятися купець. — Навіть хабар, сплачений за найбіднішу наречену, в них не губиться! Хіба б це був корабель-привид.
— Якраз і вважають, що привид, — віджартувався Йоганн. — А ти міг би запитати в турка, чи пропливав приблизно у такий термін іспанський тримачтовий галеас, найімовірніше під англійським прапором, із вантажем рабів?