І потяглися вечори, коли привівши його полонянку, служниця бедуїнка Халіла ішла геть, а він, причарований красою, слухав її голос, та відчував щоразу більше бажання торкнутися її волосся.
Якось одного разу, перекидаючи речі у пошуках письмового приладдя, Лук’ян залишив розгорнутими книги, що подарував Хизир. Вони одразу привернули її увагу. Підійшовши, Едвіна здивовано перегорнула кілька аркушиків.
— Пан уміє чітач? Пан зна лаціне?
Її здивування було настільки щирим, що Шейтан-бей мимоволі усміхнувся.
— Я читаю не лише латиною, а ще арабською, турецькою та, звісно, мовою русинів. Можу навіть перекладати з однієї іншою. Свого часу я прочитав багато книжок, що написали мудрі вчені мужі з різних країв.
— А цо там єст напісане? — запитала вона.
Тепер він не міг стримати сміху. Шейтан-бей сміявся і не міг згадати, коли подібне траплялося востаннє. Йому, єдиному з реїсів, залишався незнайомим цей стан, коли людина сміється, тому й самому було дивно та незвично. І зробила це жінка, яка стояла навпроти.
— Пан сміє сіє з біднієї дзвічінієї? — спалахнула Едвіна.
— Ні, що ти! — заперечив Лук’ян. — Просто… В них написано стільки, що розповісти це неможливо. Там ідеться про те, що Земля кругла й обертається навколо себе, а ще навколо Сонця; про те, які моря та землі лежать у кожен бік од нас і як виміряти відстань до них, чому із хмар падає дощ, а взимку сніг, як розплавити залізо, навіть, як виготовити парфуми, якими користуються жінки.
Едвіна дивилася з недовірою, а потім мовила:
— Міслялем, зе у кніжках пішжа тілько о Богу.
— Ні, не тільки, — заперечив Лук’ян. — Хоча й такі книжки я читав. Їх зрозуміти найважче. Коли їх читаєш, стає чим далі, тим більше незрозуміло, і дійти до істини не можу. Ті, що створені латиною, заперечують написане арабською, і навпаки. Я пробував, але…
— То нєх пан оповіє мені, як повстая парфумі!
— Їх роблять з різних квітів, які мають приємний запах. Із них випаровують воду і разом з нею забирають олію, що пахне.
Якийсь час їй був потрібен, щоб осмислити та зрозуміти сказане. При цьому очі Едвіни випромінювали здивування, а погляд відверто вагався — вірити сказаному чи ні.
— Я вмію це, — додав Лук’ян. — Коли служив у палаці еміра, то допомагав мудрому Хаширу ібн Махді. Він виготовляв парфуми для гаремів місцевих емірів. Хочеш, я сам зроблю їх для тебе, такі, як привозять купці з далеких країв?
— Єслі пан єст войовнікем, як може вітваряч перфумі? — вигукнула вона. — Чім єст ріцарж, кторі ошукує кобіет?
Тепер замислився уже Лук’ян, та інтонації Едвіни допомогли зрозуміти сказане.
— То ти вважаєш, я брешу?
Він витягнув шаблю з піхов, що висіли на стіні, та вийшов на середину зали. Очі полонянки злякано блиснули. Гостре блискуче лезо зі свистом почало виписувати дивні лінії навколо його тіла, а руків’я наче саме липло до долоні, опиняючись то в одній, то в іншій руці воїна. На низенькому столикові у куті стояв блискучий мідний глечик дивакуватого вигляду, який Халіла щодня наповнювала питною водою. Його руків’я було тонким та викрученим, так само, як і довгий носик. Ув одному з таких чудернацьких рухів шабля підхопила його кінцем за руків’я і, розвернувши, поклала боком на столик, а наступним рухом вістря рубонуло згори, глибоко врізаючись у дерево.
Узявши глечик, Лук’ян підійшов до Едвіни. Удар був таким, що вістря розрубало лише з краєчку довгий та кривий носик у нижній частині, недалеко від місця, де він виходив з глечика.
— Для чего пан зепсул дзбан? — не зрозуміла вона.
Закликавши Халілу, Шейтан-бей наказав їй принести квітів жасмину і глини. Він швидко пообривав пелюстки, наталував їх у глечик та приладив кришку на місце, а потім обмазав глиною, щоб вона трималася. А далі на тому ж столикові опинилася лампадка. Викресав вогню і запалив її, а потім зліпив більший шмат глини і, нахиливши глечика, вдавив його у цю масу. Тепер глечик стояв нахилений, наче з нього збиралися наливати воду. Дно там, де починалося руків’я, не торкалося столу, і його грів вогонь лампадки, а викривлена частина носика ледве не торкалася прорубаним отвором дошки. Саме під нього Лук’ян підсунув вістря шаблі, яку плазом поклав на стіл.