Йоганн продовжував стояти у тій самій позі, ловлячи кожне слово гінця, проте здавалося, що насправді перебував десь далеко, тому й був більше схожий на статую, ніж на живу людину. Посланець був фламандцем і перебував на службі у штатгальтера. А тому все підказувало ван Герсту, що чекати дива, навіть зважаючи на усі підстави, не варто. Але він чекав, не здатний нічого зі собою вдіяти. Чекав, стискаючи кулаки, якими впирався у стіл, наче це могло допомогти.
— Враховуючи інтереси Корони та усього християнського світу, ми наказуємо нашому вірнопідданому дейхграфові Гронінґена Йоганну ван Герсту перекласти повноваження з охорони дамб у Фризьких землях на людину, прислану штатгальтером, та відбути з трьома кораблями, обладнавши їх гарматами й абордажними командами…
Дихання ван Герста готове було зупинитися. Невже таки настав отой час, коли, зборовши усі перепони, він підніметься на місток «Святої Елізи», щоб відчути вітер далеких західних морів, який прилетить передвісником справжніх змін у житті не лише його, а й…
— …у води Середнього моря до острова Корфу для участі у військовій експедиції об’єднаного християнського флоту проти берберських піратів.
Решту слів його вуха вже не чули. Вони продовжували відбиватися луною десь там, у голові, проте змісту ван Герст уже не розумів. Щойно його надії, укотре виплекані ще кількома довгими роками, канули у ті самі морські глибини, які не раз відбирали життя мореплавців. Його життя вони забирали поступово, не за один раз, але від цього лише зростав біль.
Обличчя Деніела залишалося непроникним, хоча той уважно слухав, а тому добре розумів, що відчуває зараз господар. Та у грудях стислося, щойно дійшов зміст слів посланця. Досі, слухаючи цей безбарвний голос, він переймався лише одним — доведеться плисти до далеких, ніколи не бачених земель чи ні. Тепер напруга, яку висловлювали його очі, неймовірно зросла, а слух жадібно ловив кожне слово.
— У призначене місце прибути до липня року тисяча п’ятсот тридцять восьмого від Різдва Христового під командування адмірала Імператорської ескадри синьйора Андреа Доріа з Генуї і, ставши на якір біля західного узбережжя острова, чекати розпоряджень означеної особи.
Зміст сказаного доходив до Деніела дуже повільно, наповнюючи тіло новими відчуттями. Дейхграфові, якому він служив, імператор наказував відплисти туди, звідки не так давно повернулася «Свята Еліза» з двома іншими флюїтами. В уяві одразу постало вороже судно з низькою посадкою, двома рядами довгих весел та єдиним вітрилом. А ще він побачив поруч із щоглою низьку на зріст постать, цілковито закутану в чорне. Ці відчуття неймовірно бентежили. А далі у нього майже наживо впирався пронизливий погляд очей, які нічого не боялися.
Два дні Данило ходив, наче примара, не здатний перейматися іншими думками, а на третій постукав до покоїв господаря.
— Мілорде, скажіть, заради Бога, що нас чекає? Ми готуватимемося до плавання? Куди?
— У нас немає вибору, — відповів гер Йоганн. — Зараз нам не залишається іншого. І якщо нічого не зміниться, попливемо знову до Середнього моря. Тебе це хвилює?
— Мені треба знати, що замислила ваша милість, щоб якнайкраще підготуватися.
— Колись ти не був таким… — ван Герст змучено відсунув карту і впав у крісло. — Ти червонів, знічувався і не вмів ховати власних думок. Тепер навчився, принаймні сам так гадаєш. Але не від мене.
— Не гнівайтеся, мілорде, — опустив очі Деніел. — Я лише хотів…
— Знаю, чого ти хочеш. Але цього не станеться.
— Чому? — запитав Данило.
— Бо нас кинуть у божевільну бійню, де не буде переможців.
— Чому ж не буде? — не зрозумів Деніел. — Хіба… Мілорде, ви ж бачили їх! Лише сама «Свята Еліза» рознесе кількома залпами десяток їхніх човнів з веслами! На них по чотири гармати, а добрий шторм переливатиме борти такої посудини! Кого ви збираєтеся перемагати?
— А самі реїси тобі по пояс, — голос Йоганна починав дзвеніти, — і роздушити їх можна одним пальцем. Але вони здатні продірявити груди навіть такому велетневі, як ти, одним ударом кинджала!
Лють палала в очах ван Герста, а голос зірвався на крик, від якого Деніел несамохіть відступив до стіни.
— Я забороняю… Чуєш, забороняю тобі говорити таке! А думки оці викинь із голови назавжди!