Наказ було виконано негайно, і щойно друга галера зі золотим бунчуком сягнула західного краю бойових порядків реїсів, там розпочався рух. Три величезних кораблі невірних розташувалися півколом так, що один стояв бортом до берега, другий, найбільший, — косо і третій — боком до реїських галер. Таким чином ця фортеця, влаштована просто на морі, надійно затуляла вихід із затоки Амвраїкос на заході. Велике скупчення венеційських галеасів стояло трохи осторонь, і вогонь їхніх гармат не міг досягнути місця сутички. Однак Хизир не сумнівався: тільки-но зав’яжеться бій, ці кораблі, обладнані як вітрилами, так і веслами, кинуться на допомогу трьом велетенським галеонам і відкриють для вирішального удару середину.
На всіх трьох флюїтах спускали на воду шлюпи, ладнаючи канати до носових та кормових частин суден, адже тільки так можна було надати руху застиглим у повному штилі велетенським кораблям і вести бій, сподіваючись на їхню гарматну міць. Лише так в умовах повного затишшя можна було розвернути корабель правим бортом до ворога після залпу всіх гармат з лівого. Усі троє флюїтів стояли близько один від одного і могли за потреби підтримати найближчого до себе вогнем. Кожен із трьох шкіперів бачив іншого, не прикладаючи труби до очей. Завершували останні приготування до бою.
Флюїт «Місячне сяйво» займав найближчу до берега позицію, й відкриті порти гармат його лівого борту дивилися в суцільну стіну скель ув очікуванні тих, хто наважиться проскочити повз них у море. «Свята Еліза» та «Грюнс» були повернуті бортами у бік скупчення берберських галер і чекали нападу, захищаючи корму флюїта.
Як Деніел, так і ван Герст добре розуміли задум адмірала Доріа. Бажаючи проскочити у відкрите море та вдарити з обох боків, реїси повинні кинути значні сили, щоби знищити фортецю з трьох великих кораблів, влаштовану на воді попри берег. Зав’яжеться бій, можливо, Доріа також підтягне до них кілька галеасів. Це змусить ватажка розбійників уводити нові й нові сили. Якщо ж до цього ще й здійметься вітер, адмірал об’єднаних сил отримає шанс виманити ворога на відкритий простір і самому вдарити з усіх боків. А доки не настане цей час, обоє були упевнені — на допомогу флюїтам не рушить жодне зі суден Ліги, що застигли поруч.
Ворог не змусив чекати. Більше десятка галер, вишикувавшись у лінію, спрямувалися здовж берега й одночасно ще стільки ж рушили на велетенські кораблі, вітрила яких ледве рухалися під слабкими подихами розпеченого повітря. Вони наближалися, немов зграя акул, виставивши тарани уперед, і нарощували швидкість із кожним рухом весел. Гучно товкли барабани, що скеровували зусилля озброєних до зубів гребців, водночас наганяючи жах на ворога.
На флюїтах готувалися зустріти цей зухвалий напад. «Свята Еліза» та «Грюнс» також вирівнялися в одну лінійку, і чорні гарматні жерла усіх трьох палуб дивилися на ворога. Вигуки канонірів, які вінчали останні приготування, вщухали, поступаючись місцем напруженій тиші, навіть без шуму хвиль. І лише крики птахів, які наче відчували здобич та зліталися до місця бою, не давали оглухнути застиглим у напруженому очікуванні людям.
Востаннє приклавши трубу, Деніел перейшов оком по лавині, що сунула просто на них. Усе змінювалося. Щойно, видряпавшись на марс, він роздивлявся рух галер під самими островами. І жоден неспокій не стукав до серця, що билося спокійно та розмірено. Кораблі імперського флоту застигли поруч. І що б не мав на думці цей Доріа, вони припливли сюди, аби знищити розбійницьке кубло. Міць флоту Ліги вражала. І Данило знав наперед — галери підуть на дно, а уява малювала картину, як частина їх, прорвавшись крізь стрій галеонів, утікатиме на південь, до своїх берегів. І серед них обов’язково буде та, яку йому доводилося бачити дуже близько, біля острова Ксамакс.
І тоді губи його промовляли молитву до Господа, в якій він просив лише одного — супутнього вітру. Наче вітер був єдиною перешкодою до зустрічі, котрої жадав так довго. Ні, новий шкіпер «Грюнса» не втратив розуму, і думка про те, що перемога у битві, доки ще не досягнута, належить обом сторонам, жевріла. Однак упевненість, що його ворог втікатиме, була чомусь понад усе.
Вони наближалися, справно спінюючи воду рядами довжелезних весел, від чого гострі тарани на носах кланялися, мало не черпаючи воду. Саме по них оскаженілі маври, пробивши борт ворога, мали кидатися у пролом або ж дряпатися догори. Кожна з галер, спрямувавшись у його бік, перетворилася на один вузький ніс, що затуляв собою решту судна, а побачити нападників годі було й думати. Бажання роздивитися людей на ворожій палубі загрожувало згаяти дорогоцінний час.