Те, що розгорталося на морі, змусило на якийсь час замовкнути башбуків Хизира, а капудан-паша схопився на ноги, припинивши підпирати могутніми плечима камінь, до якого, здавалося, надовго прикипів спиною. Дві галери, розмірено вимахуючи веслами під неквапний ритм барабана, взяли курс на місце розташування трьох найбільших галеонів, що зуміли витримати перший напад. Вони пливли не те щоби поруч, але відстань між ними не перебільшувала і двох десятків корпусів. «Свята Еліза» стояла ближче до берега, й на неї прямувала галера Насіра. Друга, що націлилася на «Грюнс», пливла повільніше і дещо відстала од неї.
— Що вони роблять? Хто дав наказ?!
— Хизире! — несподівано вигукнув Сінан. — Це Шейтан-бей!
— Я бачу його! — закричав Сіді-алі, приклавши дюрбун до ока. — Це галера Абдалкаріма, але веде її Шейтан-бей!
— Аллах забрав у нього розум! — прошепотів Хизир, спостерігаючи дивовижну картину.
У таборі християн також помітили цей рух, і Доріа, покликаний нагору, став на містку, приклавши трубу до ока. Дві берберські галери йшли в атаку, обравши собі кожна один із фламандських флюїтів, що тримали оборону біля західного мису.
— Смертники… — прошепотіли губи великого генуезця. — Дикі та божевільні…
Обидві галери йшли прямим курсом кожна на свою ціль, і жоден із спостерігачів цього нападу не мав сумнівів щодо їхніх задумів, до якої б зі сторін не належав. Водночас жоден не сумнівався щодо їхньої долі. Деніел застиг на містку, намагаючись роздивитися у трубу нападників, але картина повторювалася та сама. Різниця була лише у тім, що вітер таки здійнявся і ворожі судна більше клювали носами, занурюючи тарани у гребені хвиль. Звук барабанів наростав із кожною хвилиною, а рухи весел дедалі прискорювалися, і зловісні обриси ворожих кораблів виростали в очах чи не з кожним подихом.
Інші галери, що трималися позаду, також рухали веслами, але не квапилися наближатися до флюїтів. Їх було дві, але закрадалася думка, що бербери вигадали якусь хитрість, і просто так це не минеться, хоча розстріляти дві галери, маючи три десятки гармат на кожному борту, для жодного з флюїтів не становило труднощів.
— Гармати готуй! — ця команда майже одночасно прозвучала як на «Святій Елізі», так і на «Грюнсі» з тією хіба різницею, що в першому випадку вигукував її хрипкий та глухий голос Вілфорта, а в другому — гучний та потужний Деніела.
— Запалити ґніт!
І ці вигуки також пролунали майже одночасно, щоправда, швидше почувся голос Вілфорта, бо галера, що пливла на «Святу Елізу», випереджала іншу на кілька корпусів. Усі завмерли, очікуючи картини розстрілу божевільних, які йшли на неминучу смерть, невідомо на що розраховуючи.
Шум хвиль наростав, море непокоїлося дедалі більше й, відбиваючись од скель, наче закликало учасників цього застиглого дійства до прискорення. Ще мить — і смарагдова вода повинна спінитися від зіткнення тих, хто претендував у цьому величному просторі на істину, владу та місце під сонцем.
— Вогню!
Густий білий дим обгорнув правий борт «Святої Елізи», споровши повітря потужними струменями. Страшний гуркіт підняв хвилі сторч головою, і здавалося, що саме вони трощать на шматки тих, хто наважився кинути виклик цій силі, закутій у залізо та окресленій вогнем Господа.
На очах Деніела галера, що йшла з лівого боку, перетворилася на купу уламків. Дерев’яне шмаття розліталося навсібіч, а з потрощених бортів стирчали уламки весел, які ще намагалися гребти. Понівечене судно сповільнювало свій хід, і лише похилена щогла невідомо яким дивом трималася на палубі, загрожуючи впасти на голови кількох іще живих реїсів.
Права рука Деніела почала підійматися, а груди вдихнули повітря, наче від сили вигуку команди могла залежати вогнева міць «Грюнса». Та слова застрягли у горлянці шкіпера, а рука так і не впала донизу. Галера несподівано зробила різкий поворот, і тепер її рух був спрямований не на «Грюнс», а на «Святу Елізу». Веслярі прискорили рухи, і здавалося, вороже судно вже не пливе — стрімко летить хвилями. Усе сталося надто швидко, і спочатку на «Грюнсі» не зрозуміли, що відбувається. Першими отямилися каноніри та помічник шкіпера. Крюйс не своїм голосом кричав ставити брамселі, а гребці на шлюпах шалено запрацювали веслами, допомагаючи обернути флюїт. Ціль вислизала з-під обстрілу. Це бачили усі, не лише Деніел, котрий ніяк не наважувався махнути рукою. І не одразу всі зрозуміли задум берберів.
— Вогню!!! — загорлав Деніел.
«Грюнс» струснуло залпом усіх гармат правого борту, та було пізно. Ядра падали позаду галери, здіймаючи стовпи води, які вже не могли нашкодити, а берберське судно, додавши удвічі швидкості, повним ходом ішло на «Святу Елізу». Там теж здіймали вітрила, намагаючись скористатися слабким вітерцем, щоб розвернути судно лівим бортом, два шлюпи неймовірно гребли кожен у свій бік, та все було марно. Задум Шейтан-бея вдався, і таран галери летів над хвилями просто у височезний борт флюїта, який не встигав здійснити поворот.