— Мастере Деніеле, — озвався Крюйс, — ці розбійники готують вибух. Порохова каюта — в їхньому володінні. Ще трохи — і «Грюнс» розлетиться на шматки. Скидайте кірасу і попливемо на «Святу Елізу». Якщо пощастить, доберемося уплав.
— Навряд чи, — відповів шкіпер. — Вони одразу побачать. Зовсім поруч вільні галери. Нас розіб’ють веслами. Якщо ж гер Йоганн накаже відкрити вогонь, підемо на дно разом із ними.
— Хто зна, — не погоджувався Крюйс. — А так — неминуча смерть.
— Якби вони хотіли підпалити корабель — давно би зробили це, — не погоджувався Деніел. — Гадаю, у них інший задум. Якщо «Грюнс» піде на дно — зі «Святою Елізою» їм доведеться починати усе спочатку. Бербери сподіваються захопити гармати і вдарити по ній звідси, з «Грюнса».
— Так чи інакше, наша доля вирішена, — важко зітхнув той.
— Забудь такі слова! — гримнув на нього Деніел. — Ти старий воїн і мусиш вчити молодих. Згадай Триокого. Подумки ти тоді вже відправив мене на небеса!
— Ваша правда, мастере Деніеле, — згодився Крюйс. — Але зараз нас уже ніщо не врятує.
— Замовкни, старий буркотуне! — визвірився Данило. — Я наказую тобі! Ми битимемося до останнього і втримаємо корабель. А вночі спустимося і попливемо на «Святу Елізу». Я знаю усіх, хто зараз поруч. І жоден із вас не гнівив Господа нашого! Тому моліться. І бийтеся!
Рух розпочався миттєво, наче нападники не лише почули його слова, а й зрозуміли зміст. Купа стріл промайнула у повітрі, зі стукотом стрягнучи у бортах і нагромадженні уламків, після чого тіні у пов’язках на головах майнули по ахтердеку. Вони лізли з нижньої палуби, притискалися до розтрощених бортів, ховаючись за уламки й мертві тіла. Розтягаючись на усі боки, ця зграя була рідкою, наче рибальська сітка, а отже, невразливою для ядер двох його гармат, одна з яких, до того ж, не мала лавети. Вони підкрадалися, розраховуючи далі одним кидком здолати відстань.
Кілька арбалетних стріл та два постріли з аркебузів не особливо зашкодили берберам. Вони зачаїлися, підтягуючи сили. Зараз мало початися. Скупчення ворога з лівого борту виглядало більшим, і Данило вдарив із гармити. Крики поранених лунали за уламками розтрощеної щогли, а справа за бортом, де застряг ніс берберської галери, знову відбувся рух. Назбиравши сил, вони кинулися на новий приступ. Боронити під ворожими стрілами потрощений борт не виходило ніяк, тому, сховавшись за лаветами розбитих гармат, Деніел наказав повернути останню у місце пролому, а сам, вийшовши наперед, зготувався до бою. Четверо розбійників один за одним видряпалися на палубу. Вони не лізли гуртом, адже таким чином намагалися зменшити втрати від гарматного пострілу невірних.
Данило і ще двоє жовнірів кинулися на ворога. Лише тепер почався справжній наступ із корми. Вискочивши кожен із того чи іншого схову, бербери з криком бігли на допомогу своїм. Крюйс таки встиг розвернути другу гармату, й останній її постріл вдарив у гущу, змітаючи усе на своєму шляху. Сама ж незакріплена гармата, пробивши грубим кінцем потрощений борт, шубовснула у хвилі. Залізо задзвеніло із новим завзяттям. І тоді увесь скалічений «Грюнс» хитнуло. Із нижньої палуби гримнуло так, що заклало вуха. Отже, нападники таки розвернули гармати і вдарили по «Святій Елізі». Залп у відповідь настільки переважав міццю, що здавалося, ніби скалічений флюїт зараз розвалиться.
Ван Герст, Вілфорт та інші бачили, що купка жовнірів ще тримаються на носі «Грюнса», тому намагалися бити по кормі, звідки гатили гармати реїсів. Перестрілка врятувала Деніела. Одне з ядер, що пустив Вілфорт, потрапило у середину верхньої палуби, і бербери повважали за краще відступити, залишивши кілька мертвих.
Утрати Деніела ставали ще відчутнішими. Поруч із ним залишалося семеро воїнів, здатних стояти на ногах. Єдину гармату вдалося зарядити, але він розумів, що коли розпочнеться новий наступ, це буде останній її постріл. Голоси продовжували лунати з нижньої палуби та двох галер, що намертво уп’ялися в корабель. Берберів було багато. Час од часу вони молилися. Починав один, потім до нього додавалися нові й нові голоси, а далі хижий крик усіх одразу розривав тишу. Тоді починалося усе спочатку. Від голоду, спраги й напруження трусилися руки й підгиналися ноги. Семеро замучених захисників «Грюнса» продовжували стояти за створеною барикадою, виставивши зброю.
Сінан рішучою ходою попрямував до Хизира.
— Убий мене! — кричав юдей. — Убий, і тоді ніхто більше не скаже тобі слова напоперек. Але й ніхто не дасть доброї поради. Великий Капудане, вони готові здатися. Але ми не можемо більше чекати. Здіймається вітер! Це наш вітер, його подарував тобі всемогутній Аллах! Ми не можемо знехтувати! Відправ хоча б один шебек з єні-черами. Там лишилася купка вояків. Нехай ударять іззаду. Нехай видряпаються по мотузках і придушать цих невірних! Тоді галери вийдуть у море не попри берег, а поруч із цим галеоном. Інші кораблі невірних відносить вітром, і двоє галеонів не зможуть втримати такий простір!