Щось схоже чекало і на нього, коли багато років тому недовчений спудей після смерті батька — збіднілого шляхтича — мусив кинути у Вроцлаві науку та повернутися на Пониззя, де процвітали біда та безлад. Хто зна, як склалося б усе для боярина, який не славився ні статками, ні бажанням до ратної служби, якби він не впав ув око князеві Пронському, котрий високо злетів при дворі короля, прийнявши католицтво та перехрестившись із Семена на Фрідріха.
Його новий господар та покровитель розумів, що боярин цей не відзначається хоробрістю, проте пильне всевидяче око Ганзевича завжди бачило те, що ховалося від інших. Пан Тадеуш нічого не забував і за неповний рік навів лад на землях поблизу Брацлава, давши змогу князеві займатися важливішими справами.
Він узяв зі столу папір і пробіг очима власноруч писані рядки:
«…Вельмишановний Княже! Усе, що виклав тут я, ваш вірний слуга, підтверджено доказами. Так, дня третього липня вони розплатилися золотими дукатами з гербом римського імператора Карла Габсбурґа, які були віддані жидові Йосифу Гевелю в обмін на королівські талери. При цьому Данило Корж пояснив, що отримав їх за вірну службу в самого імператора, беручи участь у військовій баталії в південних морях. Разом з тим я, ваш вірний слуга, на власні очі бачив зброю, що мав при собі цей хлоп, і, беручи до уваги її особливості, це може свідчити стосовно правдивості його слів. Цього ж місяця липня сільський староста Глинського добродій Козим Гузь, який справно виконує службу на землях Вашої Світлості, став свідком їхнього двобою на шаблях між собою, і бій цей свідчив про школу фехтування, відмінну від нашої, та неабияку майстерність обох бійців. Об’їжджаючи володіння Вашої Світлості, я мав нагоду бачити згаданих людей та розмовляти з ними і зауважив, що звички їхні не є хлопськими, хоча, за свідченням селян, обоє вийшли з останнього бидла. Це також вказує на те, що вони могли служити у віддалених землях при високих особах».
Що він міг випустити важливого, пишучи листа? Пан Тадеуш думав, і згадки надходили одна наперед іншу. Тим паче відбувалося це зовсім недавно.
Коли староста розповів про чужинців, він наказав покликати обох, та, згадавши про човен, вирішив глянути на диво власними очима. Те, що побачив, змусило його роззявити рота. Дві обтесані рівні сосни лежали напоперек берега, занурюючись грубими кінцями у воду. На них було влаштоване дерев’яне пристосування, що тримало недовершений човен, який по землі не потягли б і чотири пари коней, утім, приведене в дію лише двома кіньми, воно спускало його на воду. Борти човна загиналися дивним чином досередини, й у них зяяли пророблені бійниці, з яких можна було стріляти гарматами. Настил палуби ще не був суцільний, проте щогла виростала догори посередині, а ще одна косо стирчала з носової частини, нахиляючись над водою. Кермо, ще не прилаштоване, лежало поруч.
Обдивившись усе це з неабиякою цікавістю, Ганзевич запитав:
— Навіщо такий великий? І як ви збираєтеся ним плисти?
— Пане, він зовсім не великий, — відповів той, який іменувався Данилом. — У краю, що зветься Фризія, де я служив у дейхграфа ван Герста, будують набагато більші човни. У них перевозять крам, який продають в інших землях. Річка Бог велика та глибока, і такий човен здатний перевезти стільки, скільки можуть десять возів, для яких потрібно десять пар коней і десять візників. А щоби плисти цим човном, вистачить чотирьох людей не хто зна якої сили.
— Ти збираєшся стати купцем? — засміявся пан Тадеуш, якому Гузь постійно нашіптував на вухо. — А де ж ти візьмеш отого краму? У тебе є золото?
— Немає, пане, — розвів руками Данило. — Було, зароблене за службу, та пограбували дорогою добрі люди. За останній дукат купили тесла та сокиру.
— Чому ж не боронилися? Кажуть, ви і вояки справні…
— Багато їх було, Твоя Світлість, — виправдовувався той. — Віддали, бо життя дорожче. А крам… Усе руками зробимо. Та й люди у селі вмілі.
— Люди у селі на землях панських працюють, — невдоволено зауважив Ганзевич. — І тобі, з карком бичачим, належить орати.
— Хіба зроблю я цими двома руками на землі стільки, як тут? — доводив Данило. — Ну, за двох зможу, а більше… І що тобі з того, як усе село оре та сіє? А корабель більший прибуток дасть. Порахуй, пане. Добро твоє до Брацлава возитиму і ще далі. Статки твої примножуватимуться більше, ніж від того, що подвійний наділ зорю.