Щойно засіріло, роботу продовжили. Подув вітер, і Джоні наказав кинути якір. Він дивився на вправні рухи чужинця і поступово розумів його задум. Хлопець знав толк у роботі з деревом, і скоро на палубі шхуни стояла тринога, що нагадувала гармату. Зробивши в її найгрубшій частині заглиблення тією ж сокирою, Данило, обвівши поглядом команду, попросив у Хальса його шаблю. Не надто крива, важка і коротка абордажна шабля робила у його руках справжні дива, і скоро усі зрозуміли, чого домагається хлопець. Хтось приніс уламок ще коротшої зброї, який почали забивати у деревину, висікаючи доволі великі уламки.
Гармату приміряли дедалі частіше, вкладаючи у зроблене гніздо. А відтак його рятівники пороззявляли роти. Тією ж шаблею Данило швидко формував ложе для гармати, в яке вона вкладалася, наче й була тут відлита. Ось тепер оті грубі мотузки виявилися до місця і, швидко обвивши гармату, утворили одне ціле з триногою.
А далі сам Джоні вилупив очі, побачивши, як урятований юнак, схопившись за стовбур триноги, підносить грубий кінець гармати. Коли Данило робив рух ліворуч, підпорки пересувалися і жерло гармати поверталося на правий борт. Коли ж праворуч — гармата цілилася на лівий. Присідаючи на ногах, Данило збільшував дальність пострілу, оскільки отвір гармати починав дивитися у небо.
Захоплення його рятівників не мало меж. Джоні звелів негайно ставити вітрила. Шхуна рушила у напрямку острова. Там уже не було нікого, та ватажок наказав зарядити гармату. Напруживши ноги, Данило робив свою справу. Маруф, стоячи за його спиною, керував гарматою. Кілька піратів скупчилися з боків, намагаючись підтримати дивовижну споруду, втім, це було зайве.
Маруф підніс запал і полум’я гахнуло уперед, зносячи геть усе. Данило встояв. Тепер ядро вже перелетіло камінь, і стовп води піднявся далеко за ним, якраз у тому місці, де хлопцеві вдалося скочити у вир.
— Заряджай! — наказав Джоні.
Усе відбувалося швидко. Довгим патиком із намотаним на кінець ганчір’ям двоє швидко прошурували ствол і заклали заряд у мішечку, а потім закотили ядро. Третій всипав пороху до маленького отвору в грубшому кінці гармати. Данило дивився, немов причарований, а тоді, отямившись, знову потягнув за довгий держак. Булькатий Маруф галасував на повну, вимагаючи піднести догори, але Данило лише сопів.
— Давай! — загорлав парубок, не в силах більше витримувати непомірну вагу.
Ядро вдарило у камінь, уламки розлетілися навсібіч. Здіймаючи бризки, вони тонули у хвилях річки Бог.
Ранок виявився прохолодним, і туман клубочився над водою. Щойно починало розвиднюватися, Йоганн ван Герст відправив два шлюпи чатувати по обидва боки, чи не викине Джоні якої каверзи. Учора біля острова щось відбувалося. Пірати зробили кілька пострілів з гармати, а попри берег рухалися невідомі човни.
Схоже, у Джоні з’явилися нові вороги, й це тішило Йоганна. Він і без цього розумів, що капери не наважаться висадитися на незнайомий берег, щоби здолати відстань по сухому. Але так було надійніше. Якимось потаємним чуттям шкіпер відчував, що мине день-два і Джоні наважиться — спробує проскочити у відкрите море. Не проґавити б.
Користуючись сприятливим вітром, галеон курсував між виставленими попри береги сторожовими шлюпками. Ніч обіцяла минути спокійно, як і всі попередні. Але надрання почав збиратися туман, і Йоганна охопила тривога. Вітер подув з гирла ріки, й Джоні обов’язково мав це використати.
Зійшло сонце, і туман почав рідшати. Здавалося, минуло. Крик зеемана на щоглі пролунав різко й налякано. Матрос кричав, наче навіжений, показуючи рукою на лівий борт.
— Ставити брамсель! — закомандував Йоганн. — Ліво на борт!
Галеон почав рух, поступово розвертаючись гарматами у бік ворога. Шхуна Джоні рухалася лівим бортом уперед, намагаючись вислизнути у відкрите море.
— Ліво на борт! Гармати!
— Гармати, готуйся! — ревів Вейнанд, вихопивши з піхов корду, готовий будь-якої миті зробити мах донизу.
Шхуна йшла надто повільно. Щось таки не складалося у Джоні, бо ядро з галеона Вільяма вгатилося у палубу піратів. Серце завмерло у відчутті перемоги, такої жаданої та вистражданої. Ну… А втім, куди їм подітися? На попутному вітрі цю посудину можна роздушити галеоном, адже Джоні потрібний живим.