Удар страшенної сили струснув усю галеру, вибиваючи палубу з-під ніг Лук’яна. Не втримавшись, він упав просто під ноги наглядачеві, який так біг, що не встиг почастувати його нагайкою з бичачої шкіри, а розтягся поруч. Унизу кричали гребці. Спочатку від цього галасу закладало вуха, та з часом крик ущух. Лише кілька голосів продовжували волати. Вони кричали пронизливо та дико і замовкли не одразу.
Його заштовхнули донизу. Картина виглядала жахливо — у задній частині галери утворилася діра, крізь яку до страшного погреба потрапляло яскраве світло. Стирчали потрощені дошки. І вода — вона заливалася усередину. Там, де по підлозі розливався людський сморід, який збирав Лук’ян, тепер вирували хвилі.
Нагайки товкли наповну. Барабан почав новий відлік, бо гребці позбивалися з рахунку і судно сповільнило рух. Їх уже не намагалися наздогнати. До побитої галери підпливли ще дві. Вони були меншими, і всі люди на них мали зброю. Наглядачі тягли бранців нагору і перепихали до інших галер. У розпеченому повітрі стояв лемент. Їх товкли по спинах і намагалися чимшвидше пересадити геть. Та бранці не вміщалися — надто забиті були всі галери.
Удар батога кинув Лук’яна у воду, і він поповз під лаву, аби уникнути подальшої розправи. Гребці зацьковано зиркали навсібіч, розуміючи, що судно невдовзі йтиме на дно. Діра поступово зникла, і вода продовжувала прибувати, вже не зчиняючи бризк.
Наглядачі почали звільняти гребців. Відв’язували не усіх — тих, хто був худий та виснажений, залишали і йшли далі. Трюм галери поступово ставав просторим. Рівень води вже не дозволяв сидіти під лавою, і Лук’ян спробував прослизнути нагору. Здоровезний наглядач із криком схопив його за руку і відкинув донизу. Рука араба намацала щойно звільнений ланцюг, і залізо вмить замкнулося на нозі нещасного. Його збиралися залишити як найнепотрібнішого.
Трюм поступово заповнювався водою. Усе, що можна було забрати, розіпхали по чотирьох галерах, які сиділи тепер настільки глибоко, що якби хвилі були більшими, вода б захлиснула через борти. Кілька звільнених гребців знімали весла з правого борту, де прип’яли Лук’яна і де поруч із ним на кількох лавах залишалися такі самі нещасні. Усе врятоване добро збиралися довезти до острова, бо галера мала затонути.
Скоро тупіт ніг нагорі вщух, натомість десь далі почулися удари барабанів та ритмічний шум води. Флот еміра відпливав геть. А борт, до якого прип’яли Лук’яна, ще більше хилився донизу. Саме з цього боку потрапило ядро. Сил не залишилося зовсім, але він спробував посмикати ланцюг. Мертво. Місце, де наглядач забив залізного штиря, давно сховалося під водою, і витягти його, щоб роздивитися, Лук’ян не міг. Потерплі та зболені пальці мацали залізо, але марно.
Нутро хлопця скував жах. Скоро кінець. Це ще не було пекло. Пекло чекало попереду, і Лук’ян не сумнівався, що скоро потрапить туди, хоча відколи з’явився на світ, не скоїв бодай єдиного зла. За щось він таки мав кару Божу, адже життя його давно перетворилося на муку.
Ланцюг міг їздити по лаві, доки дозволяли підпори, що тримали її. Від однієї підпори до іншої було зо чотири лікті, до того ж, сам ланцюг також мав довжину. Втім, це не давало змоги нещасному перелізти на інший бік, який усе більше підносився догори. Він закричав. Інші так само смикалися, не спроможні врятуватися. Кілька рабів, прикутих із протилежного боку, мовчки спостерігали останні муки братів по нещастю, добре розуміючи, що їхня черга — наступна.
Жах загибелі відбирав сили. Скільки разів, витягши нагору міх із лайном, Лук’ян мріяв кинутися через поруччя у прозору смарагдову воду, яка забере його навічно, адже сили витримувати це давно скінчилися. І не зробив цього лише через те, що не зумів би. Не доскочив. Наглядач обов’язково хапнув би його за горло та вибрав око. Так було обіцяно. Око за спробу втечі.
Зараз, коли ця глибина готувалася нарешті прийняти його, інший жах утворився всередині. Лук’ян не хотів туди. Бажав будь-що жити, навіть тягаючи гівно інших та поїдаючи те, що у ньому валялося. Не хотів.
Загрібаючи брудну смердючу воду, Лук’ян смикнувся туди, де було вище. Ланцюг таки якимось дивом попустився, і йому вдалося зловитися за держак одного з весел, що залишалися з протилежного борту. Сил не було, але він чіплявся, намагаючись утриматися. Важелезне весло почало рухатися, і йому вдалося ліпше обхопити грубий держак. А у діру, де весло закріплене, було видно, що частина, яка гребе воду, віддалилася від борту, і якби він мав більше сили, взагалі могла піднятися з води.