— Атхнан, тхлатх, арбе… — старанно вимовляв той, згадуючи, як виглядають закарлючки, зовсім не схожі на числа з Біблії, за яку свого часу бив отець Никодим.
Обличчя Ахмада спохмурніло. Щойно тільки він зітхав із полегшенням, спостерігаючи, як хлопчиків повертають йому назад. Той, хто залишився останнім, підходив йому найменш, адже був найстаршим і на бороді його вже починало щось пробиватись, а тіло у той час залишалося хирлявим та кволим. І лише зараз головний євнух зрозумів, кого втрачає. Розум хлопця вражав. А у голові крутилися можливості використання цього бранця. Пізно. Усе втрачено. Нехай скарає великий Аллах того лева, що який, вийшовши з клітки, роздер одного зі сібі. Нехай відбере руку в того, хто погано її зачинив. Нехай…
Карим не дочекався до кінця. Схопивши Лук’яна за плече, відтягнув од стіни і штовхнув до воїнів, які прибули з ним.
— Цей раб мені підходить, — мовив охоронець. — Я забираю його до шатранджу повелителя.
— На все воля Аллаха, — усмішка Ахмада поховала на його обличчі усі відчуття та емоції, що просилися назовні.
Цей рік був напрочуд невдалим. Ще до настання зими, коли подув північний вітер Бора, почалися бурі, одна з яких застала каперів у вузькій протоці, перед якою простягалося лише море. Врятуватися вдалося не всім. Вони втратили два судна, що, не змігши вийти з протоки, розбились об скелі. Тільки частину скарбу вдалося зібрати по березі. Джоні зловтішався.
У бухті Гіоса залишилося четверо кораблів, у тому числі два захоплених у португезів галеаси. Джоні таки переконав спільноту вчинити це, бо тепер у Новий світ плавали й португези, а отже, заповітні скарби могли бути й на їхніх суднах. Сподівання канули у морські глибини. Галеаси виявилися завантаженими спеціями зі східних берегів. І марно Джоні доводив, що цей вантаж за цінністю мало не перевершує чарівний метал. Йому не вірили.
Усе змінилося, коли восени припливли венеційські галери. Капери на власні очі побачили золото, яке купці залишили за нікому не потрібну смердючу траву. І капітан зробив нову спробу закликати спільноту в далеке плавання. Нічого не вийшло. Ба більше — тепер багато хто винуватив його у втраті двох кораблів, адже задум зробити ще один напад у морі належав ватажкові. Та Джоні не здавався. Те, що йому таки вдалося здійснити, мало змінити усе подальше життя каперського братства.
Гастос був старшим у грецькій общині, що з давніх-давен жила на острові. Усі проблеми з каперами розв’язували завжди через нього. Будь-коли він міг прийти й вільно говорити з Джоні. Для каперів ця людина була недоторканою. Цього разу він прислав двох селян, щоби повідомити про діжі й тюки, які викинуло на берег сусіднього острівця. «Привид» не міг би вмістити вантажу, тому довелося вивести з бухти «Харона». Галеаси португезів іще не були готовими до плавання після абордажу.
Джоні взяв маленьку команду найдужчих, достатню, аби вести судно на близьку відстань. Звісно, Данило потрапив сюди одним з перших. За цей час він наблизився до капітана і не раз виконував важливі доручення. Головний канонір отримав місце для спання поруч із ватажком і дедалі більше часу проводив у спільних застіллях. Наближалася пора вимушеної бездії, і люди все частіше віддавалися порожнім розвагам, згадуючи про жінок, гру в кості й арак.
Двобої на тетрагоні, а так греки називали місце між чотирьох скель, стали майже нормою. Для Данила це було не так бажанням відточити володіння зброєю, як розвагою. Билися переважно на абордажних шаблях, іноді маючи по одній у кожній руці. Не раз доходило до справжньої бійки, коли розлючені супротивники втрачали останній глузд. Тоді втручався Маруф із кількома призначеними на цей день каперами. Винних жорстоко сікли.
Джоні завжди бився довшою та прямою шаблею, яку називав рапірою. Не раз ватажок запрошував на пару Данила, майстерність якого у цій справі значно зросла. А стриманість каноніра викликала повагу поплічників. І жодного разу він не впав у лють, пропустивши болючий удар плазом або ж почувши образливі зауваження.
…Це не був загублений крам. Вантаж виявився чужим. Вочевидь, у цій першій зимовій бурі постраждали не лише їхні кораблі. Нічого цінного там не знайшли. Забравши на борт порожнього галеаса лише кілька діж та просмолених мотузків, «Харон» відплив.