Битва у замку Штіллме тривала недовго. Залишки нападників на верхній естакаді ще не встигли скласти зброю, а Йоганн ван Герст уже знав, хто це. Стоячи на колінах, бюргер молив про помилування і клявся усіма святими. Лотаринзькі найманці спокусилися на золото невгамовного Ханса, який за живого брата обіцяв додати ще стільки ж. Самого Джоні поблизу не було. За свідченням того ж Коена дер Голля, капер стояв біля британських берегів і отримував відомості від людей, які працювали на верфі Йоганна.
Данила поклали на віз. Ван Герст наказав витягти стрілу та везти пораненого до Грюнса, щоб віддати у руки цілителів. Бюргера вдягли у кайдани, полонених найманців дейхграф наказав повісити, залишивши тільки ватажка. Та й він не зміг більше додати нічого нового, як не пнулися кати Гронінґенського палацу.
Ханс, якого усі кликали не інакше, як Джоні, ненависний брат, справжнє прокляття роду ван Герст, продовжував спричиняти нові й нові біди, залишаючись і далі недосяжним для справедливого гніву.
На відміну від Аруджа, Хизир-реїс добре розумів, що грабувати невірних і воювати з ними — різні речі. Втім, звиклий слухатися старшого брата, мусив іти проти власних переконань. Саме тому його чотири галери десятий день гойдалися на хвилях північніше острова Джерба на відстані, що давала змогу бачити нечіткі обриси берега. Галеони ворога, на які вони чатували, так і не прибули. Попри все, невірних важко було назвати поганими мореплавцями. Десь Арудж помилився. Іспанська ескадра попливла, найімовірніше, ближче до грецьких берегів і так мала змогу обійти пости, що виставили реїси. На галерах закінчувався запас їжі та прісної води. Реїси все частіше висловлювали невдоволення, яке загрожувало стати суцільним. Окрім того, якщо Арудж прорахувався, флот невірних уже тепер міг бути біля Аль-Джазаїру, і тоді йому доведеться несолодко. Хизир вирішив чекати ще день і брати курс на Магриб.
Та все з’ясувалося ще до настання темряви. Реїська галера, виринувши з вечірніх сутінків, швидко наближалася. Хизир наказав ставити борт. Він пам’ятав реїса, який ступив на палубу першим. Не насмілюючись наблизитися, Салі Ахмад упав на коліна і торкнувся чолом порепаних дошок. Одяг його був подертий, а на плечі зяяла рана.
— Підведися, реїсе, — похмуро мовив Хизир. — Говори!
— Не гнівайся, капудане, — не змінивши пози, мовив той. — Невірні узяли Аль-Джазаїр. Невідомо звідки припливли галеони. Їх було надто багато. Місто зрівняли з піском.
Очі морського робійника налилися люттю, водночас розпач та прикрість спотворили його обличчя. Усі навколо застигли мовчки, як і на сусідніх галерах, намагаючись почути розповідь гінця.
— А що Арудж? Що з ним?
— Змилуйся, капудане, — мало не плакав Салі, — твій брат загинув.
Загарчавши не своїм голосом, Хизир закрутив головою і зрештою притулився чолом до щогли. Кулаки його у сліпій та некерованій люті кілька разів вдарили у деревину.
— Підведися, реїсе…
Салі Ахмада таки поставили на ноги, тримаючи попід руки. Нещасного хитало.
— Ми билися хоробро, капудане, — схлипував той. — Аллах великий, він бачить усе. Ми не прогнівили його…
— Як загинув Арудж?
— Коли стало зрозуміло, що Аль-Джазаїру не встояти, твій брат повів реїсів на прорив. Військо Хамму Ахмада прийшло з Тлемсени й зі суходолу наступало на стіни. Невірні ж, потрощивши наші галери, підійшли упритул і розстрілювали нас із сотень гармат. Тому Арудж вирішив іти проти еміра. Реїси билися відважно, й емір відступив. Та битва забрала час. Невірні зуміли висадитися на берег і кинулися навздогін. Їхні галеони настільки великі, що змогли привезти коней, які тягли у пустелю гармати. Вершники ж швидко наздогнали залишки реїсів серед пісків. Ми дійшли до ріки, але не встигли переправитися. Мені та Кривому Алі твій брат наказав стати на заваді християнському війську, щоби решта змогла переправитися. Інакше б загинули усі.
У нього пересохло в горлянці, й мова зупинилася. Принесли вина, і, змочивши горло, Салі продовжив:
— Наші реїси стояли на смерть, але… Їх важко вбивати. На них шкаралупа із заліза. Їх багато. Нас залишалося зовсім мало, коли Арудж і ще кілька реїсів з того берега почали повертатися назад. Він був несамовитий, твій брат, капудане. Він був великий реїс…
— Як помер Арудж? — тепер у цьому голосі вже не було люті, лише приреченість.
— Невірні пішли у новий наступ, розділивши нас на окремі купки. Я сам бачив, як його простромили списом, а коли твій брат упав, йому відрубали голову. Побачивши, що Арудж-реїс мертвий, ми кинулися у воду і пливли. Вони не наважилися піти за нами, лише стріляли з аркебузів та двох гармат. Усі, хто вцілів, тепер на цій галері. Вони підтвердять, що я сказав правду.