— Минув рік, відколи ти тут. Мої робітники на верфі отримують по два талери за місяць. Це — непогана платня. Досі ти був моїм полоненим. До тебе приглядалися. Ніде жодного разу ти не схибив. Жоден із тих, хто отримав завдання дивитися за тобою, не приніс мені поганої звістки. Я можу взяти тебе робітником на верф.
— А що я робитиму? — запитав Данило.
— Те, що й робив до цього. Ти вмієш це краще, ніж будь-хто з них. Тому я сплачу тобі ще й за рік, упродовж якого ти працював як полонений. Щоправда, це буде лише один талер.
— Не треба, мілорде, — вклонився Данило. — Мене добре годують і не кривдять. Мені не доводиться вбивати самому та йти проти чужої зброї. Добре мені у вас.
— Ти мусиш прийняти милість від свого господаря, якщо заслужив її, — мовив Кунрад. — За двадцять талерів зможеш купити собі невеликий дім за стінами замку, одружитися і мати своє господарство. Твої руки потрібні тут.
— Але пам’ятай, Деніеле, у цьому місті не терплять зрадників. А той, хто зрадив одного господаря, може зрадити й іншого.
— Я не зраджував нікого. Від того господаря, котрий служив королю литваків і про якого ви питали, я втік, бо він хотів воювати задля короля. Від вашого брата Джоні — тому, що змушував убивати заради чужого золота.
— Гаразд, у кожного може бути своя правда, — промовив Йоганн. — Але пам’ятай: за тобою дивитимуться й далі. І якщо те, що робиш, здаватиметься дивним, ти позбудешся моєї милості. Ти чужинець, і якщо чогось не розумієш, питай наперед.
Отримавши уклін у відповідь, ван Герст рушив далі. Але голос теслі змусив його зупинитися.
— Одне мені не зрозуміло, — боязко почав Данило. — Чому головний майстер Вілфорт постійно не дає мені доробити до кінця те, що наказує? Ці руки можуть усе. Але жодного разу мені не дали докінчити почате.
— Ти справді один з найкращих теслярів, — погодився Йоганн. — Тому невигідно було би дати тобі зробити щоглу або шпангоут від початку до кінця самому. Є інші, котрі мусять носити, перевертати і тесати там, де легше. Ти мусиш робити те, чого не вміють вони. І тоді… Скільки часу тобі треба на один шпангоут від початку до кінця?
— За день упораюся.
— А якщо таких, як ти, троє? — запитав ван Герст. — Скільки шпангоутів за день ви зробите?
— Три, мілорде…
Данило думав довгенько, перебираючи перед очима власні пальці, проте, вимовляючи оте «три», був певен, що не помилився.
— Це якщо кожен з вас сам робитиме окремий, — пояснив дейхграф. — А якщо кожен виконуватиме свою частину роботи, то чотири.
— Якщо так, мілорде… — бурмотів тесля, знову перебираючи пальці.
— Не твоя це турбота, хлопче, — посміхнувся Кунрад. — Бери сокиру і не стій.
Та відійти од прикрого тесляра їм ще не вдалося.
— Мілорде, — знову вклонився Данило. — Пробачте мою сміливість, але я чув вашу розмову із головним майстром Вілфортом і бачив, як ви гнівалися. Чи дозволено мені, якщо я бачу, говорити про те, чим зміг би прислужитися вашій милості? Мені не дадуть батогів?
— Так, Деніеле, дозволяю тобі таку зухвалість. Говори.
Те, що почув Йоганн, змусило його очі лізти на лоба, а робота навколо знову припинилася, адже багато робітників почули слова чужинця, котрий стверджував, що знає, як зробити корабель, від якого відмовився сам Вілфорт.
— Я власноруч вирізав таке зі стовбура, — клявся тесля. — Ні, човен мій був набагато менший, аніж галеони, що сходять із вашої корабельні, але я міг закласти його увесь до самого верху. Одного разу буря тривала кілька днів, і я не міг плисти, щоб витягти рибу зі сітей. За цей час її набралося багато, стільки, що, крім неї, у човні міг перебувати лише я. Риби наклав до верху.
— І так поплив? — скривився дейхграф. — Ти ходив з каперами і бачив, що таке хвилі на морі. Вони перекинуть будь-яку посудину, закладену до краю бортів.
— І на ріці були хвилі, — не погодився Данило. — Це велика ріка. Тут я такої не бачив. Хвилі ще не вщухли після бурі. Але я доплив і рибу довіз. Нехай човен менший од галеона, але ж можна зробити більшого!
— Ти сам здатний збудувати такого човна? — запитав Йоганн.
— Так, мілорде, — вклонився той. — Якщо дозволите. Я можу зробити з дерева що завгодно, якщо мені дадуть добре тесло. А ваше тесло — найкраще.
— Скільки часу потрібно тобі? — запитав Йоганн.
— Два дні, якщо самому.
— Лишай усе і роби човна. Я накажу десятьом робітникам іти з тобою до лісу, щоби привезти потрібне дерево. Роби. А далі у твій човен накидають зерна, ріпи, шинок та вина. До самих країв. І якщо ти зумієш доплисти до замку Гронінґен, то не платитимеш своїх двадцять талерів за стіни й дах над головою. Тебе поселять у будинку, що належить мені, а увесь крам залишиш собі. Та якщо ж ти не зможеш цього зробити, от тоді справді отримаєш батогів, а вартість утопленого вирахують із твоєї платні.