Та одного разу сталася подія, після якої Хизир наказав своїм наближеним берегти раба, мов зіницю ока. Одначе життя Лукані знову перетворилося на пекло. Фортецю Пеньон після того, як Аль-Джазаїр захопив кастильський король Фердинанд, було збудовано на маленькому, але високому острівці, скелі якого виростали з води недалеко від берега. Там не було і клаптика вільної землі, проте християни таки зуміли отримати свій зиск та втілити у життя розрахунок хитрого кардинала Хіменеса, політика якого за умови нестачі в іспанській казні коштів для тотального завоювання Магрибу давала змогу хоча б зачепитися за цей берег й утримувати його фортецями та боєздатними гарнізонами, які імперська флотилія постачала двічі на рік.
Уся незручність Пеньона для Хизира полягала у тому, що ядра його гармат легко залітали за стіну Аль-Джазаїра й сягали базарної площі та бедуїнських поселень, а за тривалого обстрілу могли би зруйнувати стіну. Взяття ж добре захищеної фортеці тепер не могло входити у його плани. Тим паче, іспанці сиділи тихо і не порушували спокою реїсів, яких, безперечно, боялися. Знявши з галер кілька найбільших гармат, здобутих колись із захоплених галеонів, реїські каноніри сушили голову і намагалися підвести батарею до самої стіни, зміцнивши бійниці, аби мати змогу в разі чого протидіяти невірним.
— Вони розгромлять усе це лише за один схід сонця, — скрушно мовив Сінан.
— Треба ще більше зміцнити стіну, — наказав Хизир. — Накажіть рибалкам пірнати далі від берега і шукати чорне каміння.
— Уздовж усього берега не знайдеться стільки каміння, як потрібно для цього, — скрушно похитав головою П’ялі-араб. — Необхідно штурмувати фортецю.
— Ні! — тупнув ногою Хизир. — Не зараз. Загине багато реїсів, а навесні однаково доведеться воювати з галеонами, що припливуть. І якщо ми переможемо, вони самі здохнуть із голоду. Ми не підемо на приступ!
— Дозвольте сказати, великий володарю реїсів… — несподівано озвався слабкий голос позаду.
Плечі Лук’яна відразу ж отримали такого стусана, що той ледве встояв.
— Цього сібі мені подарував мій ворог — емір Тлемсени! — загрозливо промовив Хизир. — Хто сміє чіпати скарб свого володаря? Говори, нещасний.
— О великий! — тихо мовив Лук’ян. — Я читав мудрі книжки у палаці твого ворога. Вони підказують, як це зробити. І водночас ці книжки вчать правовірних мусульман забирати у ворога разом із землями його мудрість та змушувати служити собі.
Склавши долоні поперед грудьми, Лук’ян покірно схилив голову.
— І в чому ж мудрість наших ворогів? Що кажуть ці книги? Повідай нам!
— Їхня мудрість гласить, що гармати, які ти наказав зняти з галер, потрібно тягнути не ближче до стін, а навпаки — далі від них. І тоді їхні ядра перелітатимуть через фортецю й падатимуть на тих, кого ви звете невірними.
Регіт лунав довго. Першим почав Сінан, далі підхопила решта почту. Не сміявся лише Хизир.
— Якщо ти поясниш чому, я накажу тебе не сікти за ці слова.
— Володарю, я читав у книзі, яку написав великий чужоземний мудрець на імя Арістотелес, а вірні слуги Аллаха зуміли перекласти арабською мовою, що стріла, випущена з лука, завжди летить ось так.
Розгрібши башмою пісок нарівно, він намалював криву лінію.
— Будь-що має вагу, бо тяжіє до землі. Мудрець Аль-Біруні з Багдада дізнався, що Земля обертається і тому все, що є на ній, тягне до себе. Отже, і гарматне ядро летітиме за такою самою кривою лінією.
Лук’ян, присівши навкарачки, квапливо креслив на піску, а навколо нього стояли у вологих од поту чалмах озброєні здоровані, з яких лише двоє могли щось зрозуміти.
— Гармати треба сунути далі від стіни, у бік руїн, адже місцина там різко йде догори. Тоді вони стоятимуть вище від рівня води у морі. І навіть вище, ніж починається ворожа стіна. Тоді оця крива лінія, по якій летітимуть ядра, якщо жерла поставити під ось таким кутом, повинна сягнути за стіну їхньої фортеці.
— Повісьте це щеня за ноги, аби кров припливла до його дурної голови, — пересміявшись, мовив Сінан.
— Його повісять, коли зробити це накажу я, — обірвав Хизир. — То про це писали у тих розумних книгах?