Відтоді на багато днів Данило забув про берег. Удвох зі старим Вілфортом вони встановлювали гармати, ладнаючи нові відкатні пристрої, випробовували, й увесь цей час навіть до далекого Леувардена долунала канонада, наче почалася війна на морі.
Роботи на першому флюїті завершилися. Ван Герст із радою бюргерів Грюнса залишилися задоволеними. І тоді Деніел із Вілфортом розпливлися по двох інших кораблях, адже час не чекав. Величезні галеони чудернацької форми погойдувалися на спокійних хвилях під стукіт сокир та молотків, збираючи опущеними вітрилами перших білих мух.
Для Йоганна нова зима виявилася важким випробуванням. Посланці до імператорського двору з багатими подарунками та проханням, яке підписала рада бюргерів, відбули до Брюгге, де їх улітку прийняв сам штатгальтер і дав згоду. Більше нічого вдіяти самочинно ван Герст не міг. Та ескорту так і не вдалося виїхати за межі Фландрії. У Генті чекали на приїзд імператора Карла. З цього приводу до міста прибув регент. Обоє разом із штатгальтером визнали недоцільною подальшу подорож. Посланці залишилися у Генті чекати на імператора.
Отримавши звістку, ван Герст також вирушив до Гента, однак повернувся, так і не дочекавшись. Власне, штатгальтер зобов’язався представити найвищій особі прохання дейхграфа та жителів міста Грюнс щодо дозволу на спорядження ескадри до берегів Нового світу.
— Іноді здається, що мені не вистачить на це життя, — одного разу гірко протягнув герр Йоганн, звертаючись до Вілфорта.
Роботи на кораблях було закінчено, й усі три хоч зараз могли виходити у далеке плавання. Потяглися довгі зимові дні. Данило усамітнився у своєму домі, віддаючись улюбленій справі. Це почалося давно, коли після випитого на графському бенкеті вина крутилося у голові, проте він таки дотягнув до дверей та вніс усередину величезний обрізок із залишками коріння й усю ніч тесав, пхаючи у піч усе зайве.
Перша спроба не вдалася. Янгол мав надто тонку шию, а вирізати крила вже не було з чого. Відставивши зіпсовану деревину в кут, творець-невдаха знайшов меншу, але грубшу та почав знову. Тепер Данило не квапився відтинати надто великі шматки, уявляючи все наперед і намагаючись одразу надати творінню майбутню форму.
За місяць із грубого обрізка дерева проступили руки та обличчя святого. Тепер майстер, узявши тесло, боявся дихнути. А за кілька днів прийшов до замку й, уклонившись, попросив дейхграфа наказати ковалеві викувати для нього особливі тесла.
І справа зрушилася. Тепер на крилах янгола почали з’являтися окремі пір’їнки, а Данило, розкопавши сніг в одному місці на березі, знайшов кілька каменів та мушлю, які не могли тесати дерево, але гострими краями знімали з нього тонкий шар, схожий на пилюку.
Коли янгол був готовий, Данило сховав його у той самий кут, для чого довелося витягти першу колоду, з якої колись нічого не вийшло. Думка, що надійшла так несподівано, по-справжньому налякала. Не так давно його кликали до замку. Тесля отримав завдання зробити ще одну карту за зразком тієї круглої, що могла крутитися і яку дейхграф привіз із далеких земель. Вона мала бути меншою й обертатися у капітанській каюті флагманського флюїта.
Він упорався швидко, витесавши круглу колоду з двох частин, котрі потім склав докупи, а проробивши у кожній канавку, зміг насадити це на залізну вісь, яку інший майстер обточив з тонкої рапіри. Ефес заважав кулі опускатися донизу, і вона крутилася. Рамку з кривої гілки Данило стесав нарівно, і дерев’яне півколо з’єднало ефес із вістрям зброї. Тепер металеве руків’я можна було встромити у пророблену в ще одній колоді діру, і пристрій вільно крутився. Тією ж мушлею Данило зробив поверхню кулі гладкою. Далі настала черга писаря, котрий прибув аж із Грюнса.
А майстер, повернувшись додому, розвішав на кривому та незграбному стільці величезний камзол, розшитий золотими нитками та прикрашений блискучими мідними ґудзиками — подарунок дейхграфа разом зі шоломом, зробленим із заліза, що знайшов своє місце поруч із важким палашем, отриманим після повернення з Леувардена від барона де Кройна, який залишив у себе врятовані книги. Та не щедрі панські дарунки викликали у Данила хвилювання!
Думка, що виникла тепер, коли розглядав і торкався покинутого колись недоробленого янгола, бентежила й лякала. Але руки самі тяглися до гострих тесел та шкребків, яких у помешканні майстра було вже досить. Образ жінки з картини тепер постійно перебував у його уяві. Та, яку доводилося бачити щодня, працюючи над картою, що оберталася. Стриматися було важко. Янгол справді вже б не вийшов, а от…