— Схоже на вентиляцію, — Гордій послинив пальці й торкнуся тріщини. — Так, є протяг.
— Гадаю, коли відкрився схрон, усю статую підняли потужні домкрати, — Іван теж торкнувся щілини.
— Так он для чого потрібне електричне живлення, — Олег натиснув вимикач на стіні.
На стелі спалахнули маленькі, але яскраві лампи у матових плафонах. У їхньому світлі на усіх дверях, майже впритул до одвірків, виднілися щілини, які нагадували отвори для дискет у старих комп’ютерах. Довелося погукати Назара. Назовні тепер лишився чатувати Мстислав.
Кібернетик без вагань встромив дискету у гніздо найближчих до сходів дверей. В одвірку клацнуло, звідти випала маленька панель кодового набору.
Усі погляди знову звернулися до Назара.
— Не хвилюйтеся, — заспокоїв він товариство. — Якщо двері відреагували на дискету, тоді я знаю, що робити далі.
Він дістав з кишені картатої сорочки візитку, зі зворотного боку якої були записані чотири рядки цифр та літер.
— Отже, якщо це двері номер один… — Назар почав вводити код, — то…
— А де ти дістав пароль? — запитав Гордій.
— Також із дискети списав, — Назар без вагань натиснув кнопку «Ввести».
Почулося низьке гудіння і двері… зникли — просто опустилися у підлогу. За ними відкрилася темна ніша. Щойно її освітили промені ліхтарів, Гордій розчаровано зітхнув:
— Так банально?! «Ні ума, ні фантазії», як полюбляють говорити в Одесі! — висловив він спільний настрій.
Перше, що відчув Йосип, коли опритомнів на ліжку у лабораторії, був свербіж із тильного боку лівої руки, трохи вище зап’ястка. Розстебнувши ґудзик на рукаві, він побачив там, де зазвичай носив годинник, потворну чорну бородавку.
— Не чіпайте! — почув він голос Транихиїла — і відсмикнув руку, яка вже тяглася почухати новоутворення. — Це злоякісна пухлина. Вона й так швидко росте, а від будь-якого подразнення розвиватиметься ще стрімкіше.
— Це ви?..
— Так, Йосипе. Я за будь-яку ціну маю закінчити свою роботу. Ви самі бачили, що досліди були цілком вдалими. Ви самі вині, що я втратив перший зразок біоробота. Ви маєте забезпечити мене усім необхідним для закінчення роботи.
— Але я…
— Замовкніть. Я вживив Вам ракові клітини, що виникли внаслідок мутації, спричиненої одним надпотужним канцерогеном. Цей різновид раку швидко прогресує, але вражає лише шкірну тканину. Бачте, це лише за чотири години, що Ви були непритомним. Це захворювання особливе тим, що його злоякісні клітини легко піддаються впливу ліків, розроблених на основі тих самих біоінформаційних технологій. Якщо я щодня робитиму Вам ін’єкцію цього препарату, Ваше життя буде у безпеці, бо ліки зупинятимуть ріст метастазів. А не робитиму — Ви швидко вкриєтеся такими бородавками, почнеться інтоксикація, нирки і печінка не впораються, а затим настане смерть, дуже болісна та брудна. Вам усе зрозуміло?
— Ми маємо працювати так само, як і до катастрофи літака Шахсуварова? — прохрипів Йосип.
— Безперечно, приємно, що стрес не вплинув на Ваші здібності вловлювати головне.
— Але…
— Гроші у вас є, я у цьому переконаний.
— А де Людмила? — запитав Йосип, щоб відтягнути час і трохи зібратися з думками.
— Їй щось знадобилося вдома. До речі, від сьогодні і її вимоги Ви виконуватимете так само, як мої. Ну, можете підвестися. Мені до завтра потрібно ось це, — Транихиїл простягнув Бланку список на аркуші паперу — а Вам, теж завтра, слід прийти до мене на перший укольчик життєдайних ліків. Зараз Ви вільні.
Ще у ліфті, повертаючись від Россмана, Йосип прислухався до власних відчуттів, шукаючи у собі ознаки паніки. Він знав за собою схильність до полохливості, але зараз не відчував нічого, крім рішучої злості. Ще б пак! Якийсь покидьок зазіхає на його особисті, роками ризику і страху зароблені гроші. Ні, своїх кревних заощаджень він Россману не віддасть. Є в нього джокер у рукаві.
Дисциплінований водій чекав на Йосипа на стоянці під будинком. Впавши на заднє сидіння, Бланк наказав везти себе до офісу. Лишившись на самоті у своєму кабінеті, він перш за все подзвонив приватному лікареві і домовився про зустріч. Його послугами бізнесмен користувався майже від самого початку свого перебування у Дніпропетровську, і жодного разу не пошкодував про це. Потім — викликав начальника своєї охорони і наказав замовити у приватній детективній агенції послуги стеження за Людмилою та прослуховування її телефонів. Тоді подзвонив знайомій пенсіонерці, яка донедавна працювала у прокуратурі. Перед пенсією жінка ризикнула допомогти Йосипові залагодити одну кримінальну справу щодо незаконного продажу за кордон першосортного листового металу під виглядом металобрухту — і непогано заробила. Вдячна бабуся одразу погодилася зустрітися зі щедрим комерсантом.