Задоволений зробленим, Йосип поїхав додому. Свербіж у руці ніби трохи вгамувався, проте він обвів пухлину авторучкою, щоб на ранок перевірити, як швидко вона росте.
У палату до Макаки цього разу зайшли двоє. Крім уже знайомого слідчого, з’явився ще якийсь худий довготелесий чоловік, молодий — років до тридцяти. Він назвався помічником слідчого, але документів не показував. Втім, Макака й не знав, що має право їх вимагати. Після співчутливого запитання про самопочуття слідчий перейшов до справи:
— Макаре, ми оглянули квартиру покійного Василя у Дніпропетровську.
— Що цікавого знайшли? — вдав Макака байдужість.
— Ось це, — той, хто назвався помічником, показав волоцюзі мобільний телефон.
— Ну то й що?
— Це Ваш чи Василя? — запитав слідчий.
— Не мій, точно.
— Так, не Ваш, — погодився помічник. — З нього було зроблено лише кілька дзвінків. Найчастіше дзвонили на ось ці два номери, — він показав Макаці аркуш паперу. — Який із цих номерів Ваш?
— Не знаю.
— Ось цей, що знизу, — підказав слідчий. — Як бачите, ми це з’ясували і без Вас. На нього Вам дзвонив Василь, а Ви із нього ж Василеві — на домашній та мобільний. Ми отримали у Вашого мобільного оператора роздруківку дзвінків. Не будемо перевантажувати Вашу свідомість технічними методами аналізу, але поясню, що з’ясувати, з ким і коли Ви спілкувалися — було нескладно. Декого ми знайшли у Дніпропетровську.
— Не здогадуєтеся, кого? — втрутився молодший.
— Ні…
— А ось цей предмет Вам не знайомий? — помічник дістав лазерну указку.
— Ні, НІ!!!
— Вам уже є вісімнадцять? — запитав слідчий.
— Ні, точніше не знаю…
— Як це? — щиро здивувався помічник.
— У мене немає документів, і ніколи не було…
— Тоді давайте так, — «помічник» низько нахилився над Макакою. — Ми зробимо Вам документи, за якими на момент здійснення теракту Ви були неповнолітнім. А Ви нам щиросердно розповісте все, що знаєте про Томаса. У будь-якому разі одного з Ваших спільників у скоєнні терористичного акту в аеропорту ми вже знайшли і допитали, як бачите, — він підняв лазерну указку. — Томас із Вами за це розплатився? Якими грішми?
Макака лише закивав підборіддям, воно дрібно затремтіло, у голові паморочилося.
— Поміркуйте над нашими пропозиціями, Макаре. Ми приїдемо післязавтра, — сказав слідчий. Він бачив, що волоцюга майже неспроможний говорити.
— Не співпрацюючи зі слідством, Ви погіршуєте своє становище. П’ятнадцять років в’язниці Вам світить мінімально, а може бути — й довічний термін, — помічник зачинив за собою двері.
В Одесі на Томаса Андреаса чекали в ресторації «Українська ласунка» на розі Дерибасівської та Катерининської. За швейцара при дверях стояв двометровий негр у шароварах та вишиванці. Розтягуючи пухкі губи в білозубій посмішці, він пробелькотів щось, що мало звучати як «Ласкаво просимо!», і пропустив шпигуна досередини. Томасу спало на думку, що американські уявлення про політкоректність вимагають називати чорнявого швейцара афроукраїнцем або афроодеситом. Піднявшись на другий поверх, він побачив, що там, за обумовленим заздалегідь столиком, на нього чекає афроамериканець — той самий зв’язковий, якого надіслало ЦРУ.
Він усміхнувся Томасу майже такою самою посмішкою, як і швейцар. Здійснивши архаїчну процедуру обміну паролями, цереушники одразу перейшли до справи:
— Я привіз для Вас, Томасе, квитки й документи. Ви вже сьогодні увечері могли б вирушити у комфортабельній каюті до Варни, а тоді з Софійського аеропорту через Франкфурт до Вашингтона, але… — зв’язковий зробив паузу і очікувально поглянув на Томаса, — на сьогодні ми не маємо жодної інформації, що Вам загрожує серйозна небезпека.
— А я її відчуваю. Можливо, мені не зможуть висунути формального обвинувачення в Україні, але коли Шахсуваров дізнається, що саме я організував лазерне прикриття нашого безпілотного літачка, який спричинив той бабах його літакові, він мене просто вб’є.
— Звідки він дізнається?
— Від того самого волоцюги, що я його не спромігся ліквідувати.
— Ваш волоцюга — нам це достеменно відомо — перебуває під слідством за підозрою в убивстві того теософа, і Шахсуварову до нього дістатися буде складно.