У неділю, з першими променями сонця, вона зателефонувала до муніципалітету, але ніхто не відповів. Вона спробувала набрати Метерса, але й там, як і можна було очікувати, ніхто не взяв слухавку. Подзвонивши до Відьмоконтролю, вона натрапила на Роберта Гріма, який неохоче відповів їй, що Джейдон був допитаний і наразі перебуває в одиночній камері у Дудлтауні, чекаючи на суд, як і його товариші. Грім додав, що, на відміну від інших, Джейдон був повнолітнім, і що він, Грім, не зобов’язаний був ділитися цією інформацією з Гризельдою.
— Роберте, будь ласка, не роби йому шкоди, — благала вона. — Що б він там не зробив і що б ти сам не думав про мене, не робіть нічого поганого моєму синові.
— Звісно ж, ні, — скупо відповів він. — До них ставитимуться, як і до всіх інших.
— Але коли Джейдона заарештовували, його зіштовхнули зі сходів і сильно побили.
На іншому кінці слухавки запала тиша. Грім збирався з силами, щоб його голос пролунав безпристрасно.
— Мені шкода. Цього не повинно було статися.
Але так сталося, і то був лише початок. У Блек-Спрінзі всі, ніби вірус, передавали одне одному новину про каменування, та вже не пошепки, а голосно, перемежаючи слова з нестямними зойками. Раптом повернувся ретельно приховуваний страх, і з його тіні виповзли паніка, гнів і вигадані звинувачення. Ніби хтось взяв і перевів стрілку годинника на тиждень назад. Вони з дурного розуму повірили у те, що небезпека нарешті минула, і від самого того факту їхнє обурення ще сильніше змішалося з тривогою, а страх паралізував іще міцніше.
З вікна своєї кімнати Гризельда виглянула на майдан і побачила натовп людей навпроти Кришталевої церкви і «Тихого чоловіка». Час від часу вони вигукували різні гасла, підливаючи оливи у вогонь. А незабаром ті люди вже грюкали у вікна їдальні. У розлюченому ґвалті Гризельда намагалася розрізнити голоси тих жителів, які завжди по-доброму ставилися до неї. Вона сховалася за шторою й у відчаї чекала, поки вщухне істерія; однак, як тільки почало сутеніти, на заході з’явилися пасма диму, що піднімався до неба, і завили сирени пожежних машин. Хтось десь роздобув ящик порожніх пивних пляшок, налив у них бензину і кинув ту хріновину в вікно Джейдонового друга — Бурана того, здається, — таким чином, підпаливши увесь будинок. Мешканців удома не виявилося, вони були на допитах, отже, людських травм вдалося уникнути, але перший поверх вигорів ущент, і будинок було оголошено непридатним для проживання.
Шеєри, безумовно, були зручними цапами-відбувайлами. За всі прожиті роки Гризельда заробила собі більше авторитету, аніж вони, проте вже наступного дня клієнти таки втекли від неї, а ввечері того ж дня прийшли двоє чоловіків з Лоуер-Саут із бейсбольними битками і вщент розтрощили її вітрину з наїдками.
Вибравши слушну мить, Гризельда зачинила крамничку й затемнила вікна заради власної безпеки. Вона похмуро вибирала осколки скла з яловичого фаршу, і несподівано її пронизала моторошна думка, яку вона не могла чітко сформулювати, але яка, попри це, здавалася їй беззаперечною. Всі ці люди своїми вчинками роздмухували колективну істерію, і Блек-Спрінг невблаганно занурювався у божевілля.
І залишався тільки жах. Жах став справжньою душею невідворотно проклятого міста.
Розділ 20
Суд відбувся у вівторок увечері в Меморіальній залі, і на нього зібралося усе місто. Стів прибув разом із Джоселін і Тайлером і, побачивши ряди людей у чергах на вході, відразу зрозумів: скромний будинок, що, здавалося, ось-ось мав луснути від величезного натовпу, геть не був до того пристосований. Якщо у зборах Дня всіх святих взяли участь до восьми сотень людей, то наразі, мабуть, їх зібралося майже дві тисячі.
Тайлер благав, щоб йому дозволили залишитися вдома, але Стівові зателефонував хтось із ради й наголосив, що присутність його сина є обов’язковою. Серце раптом почало гупати у Стіва в грудях, ніби довбня. Того дня за обідом він не міг проковтнути ані крихти, хоча й намагався це приховати, і Джоселін спитала його, чи він часом не захворів.