— Що ви робите зазвичай у таких випадках? — запитав Грім.
Стентон приголомшено подивився на нього, не в змозі збагнути зміст його слів.
— Я маю на увазі, коли стається самогубство.
— Ох…
Стентон відсторонено похитав головою і пригладив рукою волосся.
— Мушу повідомити про це окружному прокуророві. Поліція штату захоче провести розслідування, а особливо після того, що сталося з його братом.
— Гаразд, але спочатку вона має піти геть.
Стентон з огидою подивився на досконале кільце поганок, які повиростали з тріщин між мостинами посеред коридору, що вів до сходів. Грім їх навіть спочатку й не побачив… і те видовище видалося йому таким моторошним, що по тілу йому побігли мурахи, а ноги почали підтинатися. Він зібрав докупи усю свою силу волі, щоб змусити розум та інтуїцію зосередитися на справах, які потрібно було зробити.
— Це — бліді поганки, — сказав Стентон. — Роберте, я повинен відправити того хлопця до лікарні.
— Це неможливо. Як тільки ти його зараз відправиш, медики негайно викличуть поліцію. Якщо ми самі не повідомимо про це разом із самогубством Тайлера, поліцейські підозрюватимуть насильство з боку батьків і почнуть розслідування.
— Але він мусить бути доправлений до лікарні! — Стентон маже кричав. — Не знаю, скільки він їх з’їв, але той гриб смертельно отруйний. А ще ті його очі…
— Забирай його до свого кабінету і зроби йому все, що зможеш.
— Ти ж знаєш, я не можу того робити. Я давав лікарську клятву.
— А я присягався як шеф Відьмоконтролю. Я беру на себе відповідальність. Роби, що я тобі кажу. Допоможи його молодшому братові.
— Удома я нічого не зможу для нього зробити! А якщо вона не забереться звідси й за три години? Це хлопча у смертельній небезпеці! Роберте, ці люди вже втратили одного з синів!
Погляд Гріма впав на темну пляму між штанинами Тайлерових джинсів. Сечовий міхур хлопця випорожнився, коли той вмирав. Грім відвернувся. Чому ця смерть мала бути настільки жорстокою і настільки позбавленою гідності? То було за межами його розуміння. І попри все, він нарешті відчув, як його огортає знайомий спокій, який завжди огортав його протягом років роботи у гарячкових ситуаціях, коли все летить шкереберть. Це дало йому змогу відключити мораль, і залишився тільки невиразний, гнітючий біль, ніби анестезія, що поступово відходить. Стентон не був на це здатний. Його, певно, непокоїла не думка про порушення клятви Американської медичної асоціації, хоча й це було ризикованим вчинком, а жахлива реальність цієї події. Грім вхопив його за плечі.
— Слухай сюди, Волте. Невже ти гадаєш, що я сам би не бажав, щоб із цього бедламу був якийсь інший вихід? Але за надзвичайних ситуацій інтереси міста постають вище за інтереси окремих людей, і ти це знаєш. Вибору в нас немає. Можемо лише сподіватися, що батьки не відразу здогадаються. Як тільки ми тут упораємось, я дам тобі знати. А зараз поквапся і берись за справу. Мені байдуже, як ти це зробиш, але, заради Бога, врятуй хлопця.
Ще дві секунди Стентон стояв на місці, змучений сумнівами, а потім зробив дещо неочікуване — підійшов до Тайлера, простягнув руку і закрив йому очі. То був делікатний, співчутливий жест, і Грімові він сподобався. А потім Стентон побіг сходами вниз.
— Зроби все, щоб батьки не помітили, — нагадав Грім йому вслід.
Стентон забрав Метта, і незабаром Грім почув, як від’їжджає його машина. Вже однією проблемою менше. Але наступні кілька хвилин перетворилися на низку хаотичних епізодів. Початкова істерика Джоселін змінилася розгубленістю. Вона поривалася зателефонувати різним людям, і Грімові довелося сказати їй, що дзвінки мусять зачекати. Мері сіла з нею на кушетці. Через якийсь час вона почала говорити, що їй треба витягти курячі грудки з морозильника на вечерю, і Мері мусила запевнити її, що вона це вже зробила. Занепокоєння Гріма наростало. У пошуках допомоги він поглянув на Стіва, але той усе ще сидів за обіднім столом, німий і не спроможний рухатися. Лише через двадцять хвилин Джоселін помітила, що Метта немає, і Грім сказав їй, що Стентон забрав його до лікарні. Джоселін почала плакати і говорити, що хоче знову піти до Тайлера. Як же цьому дати ради, чорт забирай!
Поки Вандермеєри піклувалися про своїх сусідів, Грім викликав Воррена на другий поверх. Вони обговорили варіанти дій. Катаріна нерухомо стояла за своєю здобиччю, ніби левиця, що охороняє залишки туші від зграї хижих гієн, охочих поласувати рештками. Грім відчув іще більше жахіття, коли збагнув, що зникати вона не збирається, її поява не була спонтанною. То були справжні тортури.