— Заслання!
Кравчиня Ліза Белт, підійшовши до Гризельди, сказала:
— Якщо вони до того дійшли, що публікують Старий Заповіт вже як електронну книжку, я особисто з’їм величезну сімейну Біблію моєї матері. Оце пак лихо, то ж Джон Бланчард?
— Авжеж, — відповіла Гризельда, — він і його фанати.
Голос Бланчарда був енергійним і лунким, а той факт, що він проповідував зі знайомим місцевим гайлендським акцентом, замість старомодності додавав йому неприродного звучання.
— Покайтеся у гріхах та прославте Його, це, добрі люди, — єдиний шлях відвести від себе зле око. Перелюбники, вийдіть на світло! Гомосексуалісти, вийдіть на світло! Педофіли, іноземці, братовбивці, вийдіть на світло і покайтеся у своїх гріхах! Заспіваймо усі разом…
Він іще кілька разів стукнув по екрану і втратив терпіння:
— Хтось тут знає, як працює ця довбана штукенція?
— Ти б купив собі справжній планшет, а не цю гидоту з «Купи найкраще», — сказав хтось із натовпу.
— Ба ні, цей прислали з підпискою на «Автотиждень», — неуважно відповів Бланчард. — А, ось, вийшло.
Він повернув екран до своїх послідовників. На екрані був гімн для караоке на ютьюбі, і з невеличкого динаміка ринули пронизливі звуки органа. Проте він стояв на вулиці, далеко від точок доступу вай-фаю, отже, слова з’являлися надто пізно, і люди, що підспівували, — а таких дійсно знайшлося чимало — не встигали за мелодією.
«Якби твій Господь почув це, — подумала Гризельда, — Він би пошкодував, що взагалі взявся за творення світу».
Трішки пізніше Бланчарда з його парафією прогнали співробітники Відьмоконтролю. Але неспокій не минав увесь час пополудні, й, нарешті, о п’ятій тридцять, коли останні з відвідувачів пішли, Гризельда Холст замінила табличку на вхідних дверях на «Зачинено», відчуваючи водночас і виснаження, і полегшення.
Того вечора, у заспокійливому присмерку власного будиночка позаду м’ясної крамнички Гризельда вчинила те, чого не робила двадцять років: вирішила полікуватися алкоголем. Але не пивом, бо Джим завжди пив пиво, і, на думку Гризельди, воно смерділо ячменем, потом і хтивими руками Джима. Ні, Гризельда пила вино. Гарне вино. Минулого року вона купила пляшку в «Маркет енд Делі» для гостей, але гості так і не прийшли, й зараз вона згадала, що заховала її під холодильником для м’яса, щоб Джейдон часом не вижлуктав. Гризельда алкоголем бридилася в принципі, але якщо й міг настати час, щоб порушити свій сухий закон, то цей час якраз настав того вечора. Адже невдовзі перед вечерею, коли вона помішувала цілу сковорідку м’ясного рагу, їй до голови прийшла думка, причому так природно, ніби вона там і сиділа увесь час пополудні, лише дрімала: «Коли ти збираєшся заколоти для неї щось?.. Коли ти збираєшся принести їй криваву жертву?»
Ця думка мала певну логічну збалансованість, яку годі було заперечувати. Гризельда носила відьмі паштет. Вона приносила їй голову мертвого теляти. Відьма забрала собі живого собаку. Отже, того явно було не досить. Катаріна бажала жертвоприношення у живому вигляді.
Хтось інший, імовірно, вже б спекався того обов’язку, зарахувавши Артура Рота як жертву, але Гризельда, як не дивно, була для того надто прагматичною. Тут також існував безперечний баланс. Гризельда прохала відьму, щоб та навідалася до Рота і докінчила його, і хоча вона порішила його сама, чи не була певна справедливість вищого ґатунку в тому, що вона зробила це мітлою? Але то було не жертвоприношення, і Гризельда це розуміла. Вона діяла виключно за власним бажанням. З кожним ударом по тій нещасній, покаліченій голові вона усе рішучіше звільнялася від Джима і мстила за своє минуле. М’язи рук відчували після того сильний біль, і навіть сьогодні вона не могла підняти їх вище плечей, але той біль насправді означав звільнення.
Сидячи у кріслі біля вікна, Гризельда налила собі вина у високу склянку. Вона здригнулася від гіркоти, але незабаром смак осів у неї в горлі і вже не здавався таким поганим. Вона була дужою жінкою, але до алкоголю не мала звички, і вже на середині другої склянки захмеліла, а її думки почали невгамовний біг.
Джим забивав худобу, головним чином, для фермерів з Гайлендз, які щороку приводили до нього теля або пару ягнят. У задній кімнаті свого цеху він мав стару підйомну підвіску з талем і скобами, ручну дробарку для виробництва сосисок з ягнятини у свинячих кишках, холодильну камеру для визрівання м’яса, коптильню і ванночку для засолювання шинки. Після його смерті Гризельда усе те продала і тепер усі вироби замовляла в оптовиків. Цех той, здавалося, і досі смердів кров’ю, хоча насправді тепер то був запах металу і пролитої оливи з Джейдонового велосипеда. М’ясна крамничка Холстів вже не була закладом вищого рівня, але ж принаймні її власниці вдавалося втримувати свій бізнес на плаву.