І хоча Гризельда не мала у забої худоби такого досвіду, як її чоловік, вона, проте, знала, як це робиться.
«Гризельдо, куди ти зібралася вплутатись? Ти справді хочеш принести їй у жертву корову? А ти знаєш, скільки тих чортових законів прийняли з тих часів, коли ще Джим постійно на них скаржився? Насамперед, ти не зможеш сама перевезти худобу. Має прибути інспектор і все перевірити до того, як ти навіть ножа нагостриш. А потім приходить тестувальник. Як ти гадаєш, вони перевірятимуть контейнер для «жертвоприношення» за своїми безглуздими формулярами? А якщо зробиш це нелегально, можеш втратити ліцензію, а якщо й Катаріна буде незадоволена, втратиш набагато більше за те…»
Але чи дійсно усе те було важливим, чи вона прислухалася до голосу власного боягузтва? Той самий голос радив їй не відпускати Джима, а подивись, як усе вийшло. Та й до того ж, у своєму цеху вона цього не робитиме в будь-якому разі.
Це мало б статися десь у лісі.
Крок за кроком вона почала перебирати усі можливості. Вона знала пару місцевих фермерів, які могли б продати їй теля з-під поли, а дехто з них ще й провадив забій самостійно, однак Гризельда вважала їх своїми конкурентами. Цим шляхом вона йти не хотіла. Потім вона згадала про отой весь галас минулого тижня на телебаченні про мусульман у великих містах і їхній бізнес з ритуального забою худоби. В них щойно був Рамадан, чи як там ще вони називають свої дикі звичаї, коли ріжуть горлянки цапам, аж кров бризкає по всіх їхніх мечетях. Ті люди напевне могли б тихцем продати їй цапа, презирливо подумала Гризельда. Але ж вона краще свою власну кров віддасть, ніж лізтиме в їхні справи, та й у будь-якому разі та подія була ще тиждень тому. Мабуть, і цапів у них більше не лишилося.
«Але ж ти забуваєш про найважливіше. Про те, що люди скажуть, коли побачать, як ти простуєш містом із цапом на мотузці. «Дивись, це ж та схиблена Гризельда. А що це вона зараз намислила?» Ти, беззаперечно, завжди намагалася скористатися з їхнього співчуття, але ж якщо вони запідозрять, що ти злигалася з відьмою, вони зроблять з тебе цапа-відбувайла».
«Дякую уклінно, — подумала Гризельда, сповнена презирства. — Такого подарунку вони від мене не отримають!»
«А як щодо тих усіх бісових відеокамер?»
Гризельда підвелася і вхопилася за спинку крісла. Вітальня широко і млосно гойдалася довкола неї. Вона відчула, що спітніла, пошкандибала до кухні й опустила голову над раковиною.
Від цієї думки їй доведеться відмовитися. Вона була божевільною і надто небезпечною.
Хтось постукав у задні двері.
На мить вона завмерла біля кухонного столу, заскочена єдиною думкою, що наповнила їй мозок їдким жахом, не в змозі подумати про щось інше. То прийшла Катаріна. Хтось відкрив їй очі, й вона прийшла по свою жертву. Її повіки потерті від ниток, наразі розірваних, вона увіп’ється у Гризельду смертельним поглядом і шепотітиме, бо та не впоралася зі своїми обов’язками…
Жінка закрила кран і пошкандибала до задніх дверей. Блідими як віск пальцями вона відкинула старомодну мереживну фіранку і виглянула назовні. У тьмяному світлі ліхтаря вона побачила не Катаріну, а Джейдона, який нетерпляче чекав, засунувши руки до кишень. Гризельда спробувала всміхнутися, відімкнула двері тремтячими руками і прочинила їх.
— Вибач, у мене ключа не було, — промимрив Джейдон.
— А що це в тебе за жахливий вигляд? Що трапилося? — Гризельда придивилася до прихованого в тіні обличчя Джейдона. Його праве око набрякло і стало потворно-фіолетовим.
— Побився, — відповів він.
— Побився? З ким?
— Не хочу про це говорити.
Час ніби зробив повне коло і повернувся до початку. Підбите око Джейдона. Артур Рот. Бійка Гризельди з сином у цій кухні. Кулаки Джима, що лупцюють дев’ятирічного сина до півсмерті. Сімейного насильства Джейдон побачив і відчув на собі більш ніж достатньо; одного погляду на його підбите око вистачило, щоб Гризельда знову відчула у своїх ніздрях згірклий запах відрижки та кислий сморід алкоголю.
— Дорогенький мій, вони тебе побили, дай-но, я подивлюся…
Джейдон відсторонив її ще до того, як вона спробувала доторкнутися до нього.