Марті знизав плечима:
— Вона гадала, мабуть, що Катаріна зникне до світанку, а птах підсмажиться ще до того, як хтось про це дізнається.
Воррен посміхнувся:
— А натомість вона виказує вдячність удові Холста і цілий тиждень розгулює із цим птахом повсюди. Отака кумедія!
— Але ж чому? І чому саме павич?
Клер видобула з їхньої бібліотеки окультної літератури видану Гарвардським університетом наукову працю й почала шукати потрібну інформацію, зачитуючи вголос:
— Для персів павич був символом безсмертя, оскільки вони гадали, що м’ясо павича не піддається розкладанню. Але то неправда, просто вважається, що воно надзвичайно тверде і майже неїстівне… А, ось, слухайте… у середньовіччі павич вважався провісником чогось лихого, люди гадали, що його крики здатні викликати дощ — ну, тут вони були недалеко від істини, — а на думку німецького астролога і окультиста Парацельса, крик павича у незвичний час провіщав смерть тому із членів сім’ї, кому належав птах. Ага, є ще дещо: пір’я павича приносить удачу, але якщо тримати його вдома, тоді не поталанить дуже сильно. Чи може щось із цього бути поясненням?
Грім хмикнув:
— Як на мене, удова м’ясника не справляє враження людини, якій було б хоча трішки не насрати на символічне значення її жертвоприношення.
— Авжеж, це правда, — стиха підсміюючись, зауважив Воррен. — В неї лише одна борозна, й та — на дупі. Ви коли-небудь пробували отой її паштет? Смакує так, ніби вона взяла голку для ліпосакції, витягла нею жир зі свого кендюха та впорснула його до свого теріна.
— Яка ж ти свиня, Воррене! — вигукнула Клер. — Та май же хоч краплину поваги, будь ласка. В неї було трагічне життя з тим її чоловіком.
— Можливо, це дійсно так, — погодився Грім. — Але це не дає їй права отакі коники викидати.
Але то був лише початок. Марті й Воррен порилися у відеоархіві й у середу ввечері вже знали про дивну звичку Гризельди Холст навідуватися до відьми, коли та перебуває поза зоною досяжності камер. Щоразу одна й та сама схема. Щочетверга, за будь-якої погоди, коли Катаріна стояла у лісі, Гризельда прослизала між запаркованими машинами або уздовж паркану і щезала у кущах із білим поліетиленовим пакетом. А приблизно за годину вона поверталася — вже без пакета. Грім був спантеличений. І як це вони таке проґавили? І що взагалі робила там ця жінка, коли опинялася віч-на-віч із Катаріною?
Наступного ранку вони приладнали до Марті мікрофон і відправили його до Гризельдиної крамнички «М’ясні вироби і делікатеси». Тим часом Грім, Воррен, Клер та їхні колеги зосереджено проглядали на великому екрані відеозйомку в реальному часі з камери спостереження крамниці.
— Чого бажаєте? — пролунав у динаміках не надто приємний голос Гризельди.
— Фунт паштету з павича, будь ласка, — відповів Марті. Воррен зареготав, і Грім зробив йому знак замовкнути.
Гризельда вмить насторожилась:
— Ви хотіли сказати, паштету а-ля-Холст? — сказала вона після паузи.
— Та ні. Паштету з павича, — продовжив Марті, при цьому вираз його обличчя нітрохи не змінився.
— Я… я цим не торгую.
— А як тоді щодо пирога з павича?
— Я м’ясо павичів не продаю — у жодному вигляді.
— От же халепа! — зітхнув Марті. — І філе з павича теж немає?
На екрані було чудово видно, що Гризельда не знає, як припинити цю розмову.
— А я хотів би скуштувати павича, адже Катаріна так його полюбляє!
Гризельда трохи розслабилася й засміялась.
— І це таки правда, — сказала вона. І чи не звучали в її голосі нотки гордощів? — Дійсно, полюбляє. З якої б іще причини вона так довго за нього чіплялася?
— І що б там не говорили, той, хто подарував їй того павича, справді знає, як уникнути кризи. Саме тому нам теж потрібен павич. — Гризельда зашарілася, і Марті негайно скористався шансом.
— Знаєте, ми з партнеркою організовуємо тематичні вечори, присвячені Катаріні, й там робимо усе те, що робить відьма. В минулі вихідні ми прив’язали нашого чихуахуа на кличку Ґауді до гілки на дереві. Ми так з того реготали, що, думали, обмочимося. Селфі не хочете подивитися?
Усмішка Гризельди вмить зникла разом зі зніяковінням. Натомість вибухнув гнів, спресований за довгий час.
— А хай тобі грець, брудний шмаркачу! — заревіла вона. — Будеш тут мені глузувати з моєї Катаріни! Ану, забирайся звідси к бісовій матері! — Вона рвучко вхопила з полиці здоровезний батон салямі й, вискочивши з-за прилавка, попрямувала до Марті, який спостерігав за нею майже з благоговінням, але вчасно встиг вилетіти за двері, від чого дзвіночки на вході несамовито забряжчали йому вслід.