«Ні! — наполягала його уперта й ідеалістична частина. — В нас іще залишається людська гідність. Якщо навіть усе навколо нас трощиться на друзки, вона лишається неушкодженою».
— Я вважаю лише, що він, як і будь-хто інший, має право на професійний розтин. І це все, — сказав Стів і сів. Джоселін вхопила його за руку й лагідно її потиснула.
— Взято до уваги, — відповів мер. — Але проблема полягає у тому, що ми не можемо оголосити Артура Рота законно померлим, оскільки його вже законно не існує. Це лише б викликало купу питань. Рада ухвалила рішення — шість «за» і один «проти» — про те, щоб його поховати анонімно і без почестей, без надгробка та за межами цвинтаря.
І знову — вибух радісних, схвальних вигуків.
— Проте, як це годиться робити у демократичній спільноті, я б хотів поставити це питання на голосування шляхом…
— Доктор Грант має рацію! — раптом вигукнув Піт Вандермеєр, підводячись з крісла. Мер нахмурився, але, попри посадові повноваження, він не міг застосувати владу, щоб припинити це втручання.
— Ви що, справді просите нас, в ім’я демократії, проголосувати за те, щоб викинути геть мертве тіло, аби ми лише могли невинно вмити руки? То не демократія, то народне судилище.
— А яка різниця? — запитав похмурий на вигляд чоловік, що сидів через прохід. — Нам так чи інакше треба його здихатися. А на краще він не заслуговує.
— Але ж то фарс! — продовжив Піт. — Схаменіться, люди, ми ж не варвари! Якщо підемо тим шляхом, опинимося за крок від лінчування.
— То що ти хочеш із ним зробити? — презирливо вигукнув чоловік, що сидів через прохід. — Передати його владі?
— Ні, — відповів Піт. — Але принаймні надати лікареві можливість виписати офіційне свідоцтво про смерть. Заради Бога, він же — людина.
Сильний удар гримнув у будівлі муніципалітету. Усі здригнулися й повитягували шиї. Колтон Метерс гупнув по трибуні старовинним дерев’яним молотком, з його очей летіли іскри.
— У… цьому… будинку… ніхто не промовлятиме ім’я Господа даремно. — У словах Метерса була та влада, якої бракувало мерові. — У Постанові про надзвичайний стан сказано: те, що виходить із Блек-Спрінга, залишається у Блек-Спрінзі…
— У Постанові про це не сказано, то — Катарінині слова, — промимрив Піт і сів, але ніхто його не почув, окрім Стіва і, можливо, його власної дружини Мері.
— Але давайте продемонструємо, що ми насправді ухвалюємо рішення демократичним шляхом і що тут чують кожного. Поставимо на голосування пропозицію цих двох панів.
Стів подумки вилаявся. Метерс знав, що пуританська впертість переважить здоровий глузд, і тому він навіть спромігся надати цій справі присмаку доброчесності. Піт це теж знав і тому мовчав. Зненацька в голові Стіва виринув гротескний образ того, як Колтон Метерс і Гризельда Холст обгортають тіло Артура Рота мішком виробництва компанії «Хефті», запечатують його клейкою стрічкою і тягнуть на саморобних марах із мітел до гори Нещастя, до анонімного й ганебного місця його останнього спочинку.
Не виказуючи жодних емоцій, старий голова ради передав слово мерові.
— Отже, питання таке. Чи збираємося ми надати Артурові Роту офіційне визнання шляхом надання лікареві можливості видати свідоцтво про смерть? Усі, хто «за», підніміть праву руку.
Кілька рук, слід визнати, таки потяглися вгору, але Стіву не треба було повертати голови, щоб побачити, що їх було небагато — насправді, незначна меншість. З усіх членів ради лише Грім із роздратованим виглядом підняв руку.
— Як на мене, результат очевидний, отже, пропозицію відхилено. Якщо ні в кого немає зауважень, — дотримуючись формальностей, мер кинув квапливий погляд на залу, — тоді ставлю на голосування пропозицію ради. Рада пропонує надати Артурові Роту похорон без почестей, без надгробка і за межами цвинтаря. Усі, хто «за», підніміть праву руку.
Гучне шурхотіння одягу, шерех від розгинання ліктьових суглобів — і руки здійнялися вгору. Кілька людей із тріумфальним виглядом повернулися до групи, що скупчилася навколо шостого ряду і залишилася сидіти, схрестивши руки. Стів не став дивитися їм в очі, але, оглянувшись, зауважив вкрай ошелешений погляд Берта і Беммі Делароса.
— Пропозицію ухвалено, — підсумував Колтон Метерс, гучно грюкнувши молотком.
— Добре, що ти так і не почав практикувати в цьому місті, — сказала Джоселін, — інакше ти б сьогодні втратив половину пацієнтів.
Вони лежали разом у ліжку і прислухалися до сильних, несамовитих поривів вітру. Температура надворі впала до мінусових позначок.
— Це стадо середньовічних релігійних фанатиків, — відповів Стів. — Їм не потрібен лікар. Їм потрібен цирульник-костоправ.
— Стіве, з цими релігійними фанатиками нам доводиться жити разом.
Він перекотився ближче до неї, позіхнув і відповів:
— Більшості з них не завадило б трішки кровопускання. Я б з радістю зробив це для них безкоштовно.
Джоселін захихикала і поцілувала його.
— Була одна людина, яка пишалася тобою цього вечора, — сказала вона, відсторонившись. Стів запитально звів брову, і дружина продовжила: — Тайлер. Я бачила, як він на тебе дивився. Він справді пишався тим, як ти захищав свої ідеали, пане лікарю. Гадаю, вам обом це піде на користь після тієї бучі з приводу Лорі.
«Сподіваюся, що так, — подумав Стів. — Можливо, на якийсь час це розрядить атмосферу, але не вгамує його тривоги. Він щойно зіткнувся з фактом: ситуація не зміниться ніколи. Лялькове шоу, свідком якого він сьогодні був, лише підтверджує це, йдучи урозріз з усім тим, у що він вірить».
Вони покохалися й поснули в обіймах одне одного. Стівові наснилося, що в їхній спальні з’явилася Катаріна ван Вайлер, вона стояла, ніби чорний моноліт серед тіней, тільки її очі були відкриті й жевріли демонічним світлом. Він прокинувся весь у поту, і як тільки усвідомив, що це був сон, то миттю схопився, скинувши ковдру. Джоселін міцно спала на своїй половині ліжка.
Звісно, Катаріни в кімнаті не було, але, попри те, Стів встав й попрямував до сходів. Відколи вони з’єднали свою долю з Блек-Спрінгом, Катаріна двічі з’являлася в них у спальні. Першого разу це сталося до того, як народився Метт: вона стояла вночі біля еркерного вікна, ніби виглядала з нього. Стів і Джоселін, заціпенілі, спостерігали за нею з ліжка, як туристи роздивляються страхітливих тварин зі спеціальної засідки для спостереження за дикою природою. Другий випадок стався кілька років тому — вона стовбичила біля їхнього ліжка три дні й три ночі. Тоді Джоселін наполягла на тому, щоб спати на кушетці.
Стів оглянув увесь будинок, включно з першим поверхом і гаражем. Всюди він вмикав світло, бо знав, що закричить, якщо наштовхнеться на відьму в темряві. Він перевірив усі двері. Сенсу в тому не було, але від цього стало спокійніше. Будинок був тихим і порожнім. У кошику лежав Флетчер, він з цікавістю поглянув на господаря і стиха заскавучав.
«Господи, йди вже до ліжка», — сказав Стів самому собі, здригаючись від холоду та витворів власної уяви. Коли вітер стуконув гілкою в еркерне вікно, він ледве стримав крик. Довго не роздумуючи, пірнув у ліжко, прикусив губу, дивуючись власній дурості, а потім швидко заснув.
Розділ 12
Наступного ранку Тайлер спустився вниз о чверть на дев’яту. Решта членів сім’ї вже сиділи за столом і снідали. У Метта були сині кола під очима, а біля його ліктя лежав розгорнутий підручник історії. Джоселін усе ще була в халаті. Від запаху свіжих булочок з печі рот Тайлера завжди наповнювався слиною, але сьогодні він не звернув на нього уваги. Не кажучи ані слова, він підтягнув стілець до столу й почав механічно жувати крекер.
— Овва, хтось таки добре виспався уночі, — прокоментував це Метт.