— А що з веб-сайтом? — запитав Лоуренс. — Джейдон просто здурів. Він говорив це серйозно.
— Продовжимо без нього, — впевнено сказав Тайлер.
— Не знаю… — промимрив Бурак.
— Що? Ти дозволиш йому й далі погрожувати тобі?
Бурак похитав головою на знак сумніву.
— Учора мене обрали, щоб протестувати шепіт, а сьогодні вона зненацька опиняється у моєму будинку. Щось це ж має значити, правда?
— Аніхріна воно не значить, — відповів йому Тайлер, розуміючи, проте, Буракову тривогу. — Слухай, не роби ти того тестування, якщо не бажаєш. Я сам його зроблю. Ви, хлопці, будете поряд, усе буде під контролем. Нічого поганого не станеться. Це не означає, що ти відразу вб’єш себе. Мусиш усе належно зважити. Є багато людей, які чули, як вона шепотіла, і вони й досі живі-здорові.
— Не знаю, Тайлере, — знову сказав Бурак. — Не думаю, що то збіг обставин. Мені здається, вона намагається сказати нам, щоб ми зупинилися. Оці твої експерименти, публічне розголошення. Вона не хоче, щоб ми цього робили. Вибач, друже.
— Але…
Але до того, як Тайлер зміг підібрати слова, а він насправді розгубився, усе полетіло шкереберть. Завіса з намистин відлетіла вбік, і ввійшов Джейдон. Його пальці були зчеплені навколо ошийника Флетчера. Джейдон за кілька хвилин до того вийшов із будинку, але побачив на задньому дворі собаку і передумав. Можливо, він хотів поквитатися з Тайлером, а може, просто вирішив скористатися шансом, поки відьма ще була поряд. Якими б не були його мотиви, він повернувся з фатальною ідеєю нацькувати на неї Флетчера. Тайлер не знав, чи собака помітив її, чи відчув якимось первісним чуттям, адже пахощі мали б відібрати йому нюх. Але тепер, коли він її побачив, його гарчання переросло у дике виття, що заполонило всю невелику вітальню Шеєрів, при цьому він хапав лапами повітря, ніби пітбуль.
— Джейдоне, не роби цього! — крикнув Тайлер. Він спробував стрибнути між Флетчером і відьмою, але Джейдон розсердив бордер-коллі тим, що різко смикнув його за ошийник, і Флетчер не звернув уваги на господаря. Він вишкірив зуби, оскаженіло гавкаючи, божеволіючи від люті, й у цю мить Джейдон його відпустив.
Флетчер ковзнув підлогою. На мить Тайлер подумав, що зможе його втримати, вхопивши пальцями за хутро. Але собака досяг килима, і його лапи відчули силу зчеплення. Із жахливим горловим гарчанням, голоснішим за гавкіт, він кинувся на відьму. Його міцні щелепи зімкнулися навколо її правої руки. Тіло відьми, яке до того хилилося вперед і ліворуч, сіпнулося праворуч, і на мить Флетчер завис на її закутій руці, люто трясучи головою, рвучи шкіру і сухожилля. А ще за секунду, виючи і повискуючи, собака перелетів крізь усю кімнату і вдарився об стіну.
У цю мить суцільного шоку і остовпіння Тайлер відчув, як його нерви вкрай болісно смикнулися, ніби від удару електрострумом, що, здавалося, прийшов звідкілясь з-за меж його тіла. Усі до єдиної його волосини стали сторч. Його венами вирував адреналін. Жах, який він відчував, загострив сприйняття до крайньої межі, й іще до того, як розвернутися, він знав, що відьма щезла у клубках диму… а також що він був настільки близько від неї, що, напевно, саме її відчув у мить, коли вона зникла.
Сині амулети гойдалися, ніби збожеволілі маятники.
Тайлер зі стогоном упав на підлогу поряд із Флетчером. Собака лежав на боці, скавучав і часто дихав, непевними рухами шкріб морду передньою лапою, ніби випадково всунув її до осиного гнізда. Тайлер обережно обхопив його голову руками і погладив. Флетчер лизнув йому руки, і Тайлер дозволив йому це, хоча зазвичай відштовхував, коли він таке робив.
Джейдон затримався у дверях.
— А він?..
— Пішов ти!.. — заревів Тайлер, кидаючись на нього. Джейдон відскочив і викривив рота так, що від губ нічого не лишилося, окрім білої шкіри і зморшок. Якусь мить він іще нерішуче постояв, а потім стрімко кинувся геть.
Лоуренс залишився з Бураком, щоб допомогти йому прибрати. Коли Тайлер вийшов з будинку, холод раннього листопада пробрав його сильніше, ніж до того. Дрижаки пройняли його до кісток і поєдналися з тим внутрішнім тремтінням, яке заповзло у нього після того, як він став свідком Джейдонової жорстокості. Він дозволив Флетчерові напитися зі струмка, що тік крізь міський майдан. Собака жадібно хлебтав, занурюючи морду в воду та спрагло ковтаючи її. Тайлер не знав, що й думати. Жодних поранень на Флетчері не було видно — ані опіків, ані порізів на язику чи на піднебінні, але собака явно перебував у стані шоку. Він нервово біг за Тайлером, пригнувши голову до землі й опустивши хвоста. Кожен птах, що злітав у повітря, змушував його оглядатися навколо, дико витріщивши очі, а коли за ріг повернула машина, він, виючи, стрибнув до огорожі. Команди Тайлера ніяк на нього не впливали.
Повернувшись додому, Тайлер повів Флетчера нагору, посадив його у ванну і дав довго відмокнути під собачим шампунем, а потім вимив теплою водою. Флетчер пристрасно ненавидів миття і зазвичай мстився тим, що оббризкував водою усю ванну кімнату разом із господарем, але цього разу він покірно витримав процедуру. Тайлер відчув полегшення від того, що Стів і Джоселін пішли на роботу, а отже, давати пояснення було нікому. Він і гадки не мав, як би він їм це пояснив.
«То був лише короткий контакт, — говорив він самому собі. — Природно, що він такий засмучений, але ж, може, не все так погано. Чекати гіршого немає підстав».
Але коли Флетчер заповз до свого кошика і Тайлер дав йому його улюблене печиво з бляшанки, що стояла у кухонному буфеті, собака лише обнюхав його і подивився на Тайлера великими скорботними очима.
Увесь час по обіді Тайлер почувався збуреним, ніби постійно очікуючи нападу мігрені, який усе не наставав. Він одержимо перевіряв новини з «ВІДЬМАппа». О другій месенджер повідомив, що Катаріна стояла у вітрині букіністичного магазину «Старі книги від Клафа», але подробиць не було. Усі сліди нещасного випадку явно стерлися… принаймні, на ній. Адже десь о четвертій, якраз перед тим, як додому повернулися батьки, і коли в його школі, ймовірно, завершився урок іспанської, Флетчер почав увесь труситися.
— Що сталося, хлопче? — пошепки запитав його Тайлер, зарившись носом у собаче хутро і вдихаючи запах, який за довгі роки став для нього рідним. — Усе минуло. Не хвилюйся.
Але Флетчер лише стиха підвивав, і Тайлер відчув, як у нього в животі ніби росте камінна брила, відчув, що в повітрі збирається буря, якої неможливо уникнути.
Цього вечора Флетчер нічого не їв і лише тихо лежав у «лімбі». Джоселін і Метт дивилися реаліті-шоу «Американський ідол», Стів занурився у журнал, а Тайлер безцільно блукав ноутбуком. Флетчер не спав. Він час від часу втягував носом повітря і журно вдивлявся кудись у далечінь. Коли з телевізора лунав гучний звук, він почав стиха гарчати.
— Що трапилося з тим собакою? — запитала Джоселін. — В нього нерви натягнуті, немов струна. Він мене дратує.
— Чорт забирай, не кажіть тільки, що повертається бабуся, — пожартував Метт. Тайлер боявся відірвати очі від ноутбука.
Тієї ночі він не міг заснути — просто лежав і дивився у стелю. В його очах стояли картини цього дня: Джейдон і його погляд убивці; оголений, розірваний сосок; Флетчер, що, немов із катапульти, летить через усю кімнату. Уперше він побачив, як відьма захищається, а не просто пасивно займає простір десь у кутку. І наскільки погана наразі ситуація? Якими будуть наслідки подій, за які він сам частково несе відповідальність?
«Тут діють сили, непідвладні нам.»
«То вже триндець геть вищого рівня.»
Багато часу спливло, поки він, повністю виснажений, заснув. І коли це нарешті сталося, йому наснилися сови.
Великі сови з шовковими крилами і золотими очима, що полювали вночі.
Вранці наступного дня, п’ятниці, Флетчер увійшов до кухні, виючи і метляючи хвостом. Тайлер мовчки дивився на нього, ніби ще не до кінця вірячи власним очам. У Джоселін був вихідний, отже, він подумав, що вона могла б приглянути за ним. Але коли Флетчер проковтнув кілька шматочків їжі, Тайлер дозволив собі відчути слабкий проблиск надії… надії на те, що все не так погано, як здавалося.