— Джейдоне, відчини двері! — гукнула вона. Відповіді не було, з мансарди долинало лише бухання його стереосистеми.
— Джейдоне!
Почуваючись ображеною, вона взула капці й у самій піжамі вийшла в коридор. Вона вже збиралася піднятися нагору й вишпетити Джейдона, бо ж скільки разів вона говорила йому, що всі його справи з друзями стосувалися тільки його, а не її. Але грюкіт не лише не припинився, а й посилився, тож вона, буркочучи й тяжко ступаючи, почала спускатися сходами. Вона увімкнула світло в магазині, й дверний дзвінок почав дзеленькати без упину.
«Зараз, зараз, вже йду, — бурчала вона, човгаючи довкола прилавку, — самі знаєте, мені вже давно не шістнадцять!»
За плетеною віконною фіранкою бовваніли три здоровезні постаті. Еге ж, Джейдонові друзі, як вона й гадала. Вона відімкнула двері й уже приготувалася зустріти гостей суворою реплікою на кшталт «хлопці, ви, що, зателефонувати йому, чорт забирай, не могли?», але слова ті застигли в неї на вустах. Перед нею стояли Рей Деррел і Джо Ремзі зі «Швидкого фарбування», а з ними — Тео Стекхаус, власник гаража на Діп-Голлоу-роуд, де минулого літа Джейдон мав якусь гівняну, за його словами, роботу. Троє здоровезних, повнотілих чоловіків, повних тестостерону, так що здавалося, ніби одяг на них ось-ось трісне. Не відразу помітила вона за їхніми спинами Колтона Метерса, на дві голови нижчого за них, закутаного в пальто. На відстані стояв з увімкнутими фарами «шевроле» Рея Деррела.
Гризельда нервово переводила погляд з одного обличчя на інше.
— Хлопці, чим можу допомогти?
— Джейдон удома? — різко запитав Деррел.
— І в яку ж халепу він устряв цього разу?
Вона підозріло озирнулася, і цього вистачило, щоб чоловіки прослизнули повз неї всередину.
— Гей, що це ви робите? Колтоне, що то все значить?
Голова ради подивився на неї, й вона помітила, що його обличчя було спотворене гнівом. Раптом Гризельду оповив страх. Пекельний страх.
— Гризельдо, представники сил правопорядку прибули, щоб заарештувати Джейдона. Наполегливо раджу тобі дати їм змогу безперешкодно виконати свою роботу.
— Заарештувати? Та за що, чорт забирай?
Троє чоловіків, не звертаючи на неї уваги, обійшли навколо прилавку й попрямували на приватну територію Гризельдиного помешкання.
— Агов, назад, то мій будинок! Джейдоне!
Колтон Метерс взяв її за руку і покликав на ім’я, вимовляючи кожен склад, але Гризельда відвернулася й подалася за непроханими гостями, які без жодних докорів сумління почали підніматися сходами. Вони ж не мали права того робити! Але потім Гризельду приголомшило розуміння: вони таки мали на те право, якщо цього вимагала ситуація. Місцева поліція Блек-Спрінга становила собою купку добровольців, за якими наглядав Відьмоконтроль, викликаючи їх, коли йшлося про внутрішні справи міста. Чітких правил провадження арештів не було, і часто доводилося імпровізувати, при цьому не було інстанції, до якої можна було б поскаржитися на відсутність ордеру на обшук. Представник тієї самої владної інстанції стояв унизу в магазині й чекав.
Ремзі, Стекхаус і Деррел подалися на звуки музики прямо до мансарди. Перший із них вдарив по дверях до Джейдонової кімнати, і ті розчахнулися з таким грюкотом, що здригнувся увесь будинок. Гризельда, засапавшись, визирнула з-за їхніх спин і побачила Джейдона, який сів у ліжку, випроставшись і відірвавшись від гри на ноутбуку.
— Джейдоне Холст, ми заарештовуємо тебе за те, що ти порушив достобіса положень Постанови про надзвичайний стан, — сказав Рей Деррел. Ці слова він майже прокричав, і Гризельда нарешті збагнула, що ці чоловіки не лише розбуркані завданням, що випало на їхню долю, а й дійсно розлючені. — Ти маєш право зберігати мовчанку, але я б на твоєму місці не розраховував на адвоката, малий безголовий засранцю. — Він штовхнув Джейдонове крісло, й воно зі страшенним грюкотом впало на підлогу.
— Ви збожеволіли? — заверещала Гризельда і вхопила Рея за рукав, але той звільнився одним порухом руки.
— Якого біса? — затинаючись, запитав Джейдон і повернувся до Гризельди за допомогою:
— Мамо…
— Який же ти психопат! — промовив Тео Стекхаус, ледь ворушачи побілілими від гніву губами. Він підійшов впритул до Джейдона, вхопив його за руку і стиснув її, мов лещатами. — Не для того я тебе наймав! І ти ще, гівнюче, кожного Божого дня обідав у мене вдома, з моєю жінкою та дітьми!
— Тео, приятелю, охолонь. До чого увесь цей галас?
— Це ти мав би охолонути, і то трохи раніше! — заревів він так, що Джейдон відсахнувся. — Що, як каменюки в руці немає, то вже не такий і крутий?
Джейдон підняв обидві долоні догори.
— Слухайте, то був просто жарт, і більше нічого.
— Я тобі зараз покажу жарт, — він блискавичним рухом ухопив Джейдона за зап’ясток і заламав йому руку за спину. Джейдон нахилився вперед і скрикнув.
— Зупиніться! — закричала Гризельда, але Деррел притримав її за спину, і пальці його здавалися зробленими з залізного дроту. — Рею, я не продам тобі більше жодного грама того яловичого фаршу, який ти так любиш, поки просто зараз не скажеш, якого біса ти тут робиш!
— Вибачте, пані Холст, я дію за наказом.
— А чому б тобі не звернутися до мене на ім’я, як завжди?
Проте Деррел брутально відштовхнув її і вхопив Джейдона за вільну руку.
— Ходімо зі мною, — наказав він.
Вони потягли його з кімнати, повз Гризельду. Ремзі прихопив з ліжка Джейдонів ноутбук, витяг із розетки зарядний пристрій і сунув усе це під пахву.
— Чекайте, — закричала Гризельда. Тримаючись за бильця, вона потяглася сходами за чоловіками. Її серце навіжено калатало, вона задихалася, ніби марафонець, але сповнені жаху крики сина і його благання про допомогу тримали її на ногах. Дошкандибавши до сходів на перший поверх, вона побачила, що Деррел із силою штовхнув Джейдона у спину, і той пролетів останні сходинки й упав обличчям на підлогу біля дверей до крамнички. Кров заструменіла в нього з носа. У сліпому гніві Гризельда кинулася на ближчого до неї чоловіка, яким виявився Джо Ремзі, але той вхопився за бильце, і попри Гризельдину солідну вагу, вона ніби наштовхнулася на стіну.
— Не бийте його, виродки, — заплакала жінка. — Заберіть ваші брудні руки від мого сина!
Лежачи обличчям на підлозі, Джейдон намацав телефон у кишені штанів, але Тео Стекхаус наступив шкіряним чоботом на зап’ясток Джейдона, і той скрикнув. Власник гаража забрав телефон і засунув його до кишені своєї куртки.
— Покидьки! — волав Джейдон. — У мене, між іншим, теж є права!
— Вже немає, — відповів Стекхаус.
І він щосили копнув його у низ спини так, що Джейдон зігнувся дугою, закашлявся і відхаркнув слину на підлогу. Цієї миті перед очима Гризельди постав Джим — вона ніби побачила, як її чоловік-небіжчик б’є її сина, і червона люта імла заслонила їй зір.
— Годі! — голос голови ради, ніби грім, перекрив усі інші звуки. — Уставай, хлопче.
Із перекривленим від болю обличчям Джейдон почав повільно підніматися, тримаючись за одвірок, і все-таки зміг підвестися без допомоги з боку чоловіків, які його заарештовували. Травмований зап’ясток він притиснув до грудей, з його верхньої губи капала кров. Повними сліз, затуманеними лютою ненавистю очима він поглянув у холодне, як сталь, обличчя Метерса.
— Молодий пане Холст, я заарештовую тебе в ім’я Бога за систематичні та грубі порушення Постанови про надзвичайний стан, каменування Катаріни ван Вайлер і зловмисну загрозу життю майже трьох тисяч жителів Блек-Спрінга. Нехай Бог змилосердиться над твоєю душею.
Деррел і Стекхаус вхопили Джейдона і потягли його повз прилавок.
— Мамо, ти бачила, що вони роблять зі мною, — кричав він. — Розповіси усім! Вона бачила, як ти мене бив, покидьку. Ти від цього не відкараскаєшся!
Але Гризельда ледве його чула. Її думки сплуталися, усе ніби оповив туман. В її вухах стояли слова «каменування Катаріни ван Вайлер». Від звуку цих слів в її мозку ніби щось клацнуло. «Каменування Катаріни ван Вайлер. Каменування…»