— Не дури! — обірвала вона його гостро. — Про себе непокойся, не про мене. Про дівулю непокойся!
Насмішкувато скривилася. Бо цього разу обличчя його змінилося. Мовчала спеціально, очікуючи наступних запитань.
— Що знаєш? — нарешті запитав він. — І від кого?
— Ти мав свого Кодрінгера, — фукнула вона, гордовито підносячи голову, — а я своїх знайомців маю. Тих, у кого швидкі очі та вуха.
— Говори. Прошу, Мільво.
— Після проблєм на Танедді, — почала вона, перечекавши хвилю, — усюди закипіло. Полювання на зрадників почалося. Особливо на тих чародіїв, шо за Нільфгард стали, як і на інших запроданців. Декого схопили. Інші щезли, наче камінь у воду. Нє тре’ великого розуму, шоб здогадатися, куди пішли і під чиїм крилом сховалися. Але нє тільки на чародіїв та зрадників полюють. У ребелії на Танедді збунтованим чародіям допомагало командо білок, яким славетний Фаойльтіарна командував. Шукають його. Видано наказ, аби кожного схопленого ельфа на муку брати, про командо Фаойльтіарни розпитувати.
— І хто той Фаойльтіарна?
— Ельф, скойа’таель. Як мало хто людям він за шкіру залив. Чимала ціна за його голову. Але нє тіко його шукають. Шукають також якогось нільфгардського рицаря, шо на Танедді був. І ше…
— Кажи.
— An’guare про відьмака випитують, на ім’я Ґеральт із Рівії. І про дівулю на ім’я Цірілла. Тих двох наказано живими брати. Під страхом смерті наказано: з обох і волос з голови спасти не може, і ґудзик з одягу відірватися права не має. Ха! Дорогим ти їх серцю мусиш бути, шо аж так про здоров’я твоє дбають…
Вона урвала себе, побачивши вираз його обличчя, з якого раптом зник увесь нелюдський спокій. Зрозуміла, що хоча намагалася, але не зуміла навести на нього страх. У всякому разі, не за його власну шкіру. Несподівано відчула сором.
— Ну, із тим вислідковуванням — діло даремне, — сказала лагідніше, але все ще із трохи глузливою усмішкою на устах. — Ти у Брокілоні у безпеці. Та й дівчини живою вони не отримають. Як руїни на Танедді перекопали, розвалини вежі тої магічної, шо завалилася… Гей, шо з тобою?
Відьмак заточився, сперся об кедр, важко присів на стовбур. Мільва відскочила, перелякана блідістю, яка раптом укрила його обличчя.
— Аґлаїс! Сірсса! Фауве! До мене, швидко! Зараза, чи він не помирати оце зібрався?! Гей, ти!
— Не клич їх… Усе зі мною гаразд… Кажи. Хочу знати…
Мільва раптом зрозуміла.
— Нічого у руїнах не знайшли! — крикнула вона, відчуваючи, що також блідне. — Нічого! Хоч кожен камінь оглянули й чари кидали, але так і не знайшли…
Вона витерла піт з брів, жестом утримала дріад, що саме підбігали. Схопила відьмака, який сидів на деревині, за руки, схилилася над ним так, що її довге біляве волосся впало на його побіліле обличчя.
— Невірно ти мене пойняв, — повторила швидко, нескладно, ледь знаходячи слова у напорі тих, що тиснули їй на губи. — Я лиш сказати хтіла… Зле ти мене пойняв. Бо я… Звідки ж я знати могла, шо ти аж так… Не те я хтіла. Я про те тіки, шо дівчина… Шо не знайдуть її, бо безслідно зникла, як оті чародії… Пробач.
Він не відповів. Дивився убік. Мільва закусила губу, стиснула кулаки.
— За три дні я з Брокілону єду, — сказала лагідно після довгого, дуже довгого мовчання. — Нехай тіки місяць на ущерб піде, нехай тіки нічки трохи темнішими стануть. Днів за десять повернуся, може раніше. Зразу по Ламмасу, у перших днях серпня. Не турбуйся. Землю і воду переверну, але вивідаю все. Як хто шо про ту панну знає, ти теж те взнаєш.
— Дякую, Мільво.
— Десять днів… Ґвинблейдде.
— Я Ґеральт, — простягнув він руку.
Вона потиснула без вагання. Сильно.
— Я — Марія Баррінг.
Кивком і тінню посмішки він подякував за щирість: знала, що оцінив її.
— Будь обережна, прошу. Ставлячи запитання, дивися, кому їх ставиш.
— Не переймайся.
— Твої інформатори… Ти їм довіряєш?
— Я нікому не довіряю.
— Відьмак у Брокілоні. Серед дріад.
— Як я і припускав. — Дійкстра сплів руки на грудях. — Але добре, що воно підтвердилося.
Він помовчав хвилинку. Леннеп облизнув губи. Чекав.
— Добре, що підтвердилося, — повторив шеф таємних служб королівства Реданія, у задумі, наче собі самому. — Завжди краще мати впевненість. Ех, якби ще виявилося, що і Йеннефер із ним… Немає із ним чародійки, Леннепе?
— Прошу? — Дізнавальник здригнувся. — Ні, ясновельможний пане. Немає. Що накажете? Якщо хочете його живим — виманю з Брокілону. Якщо ж він миліший вам мертвим…