— Радиш?! — аж захлинувся, устаючи зі стільця, Зандер. — Ти радиш?! Батькові?! Батько є королем! Королі порад не слухають, королі наказують!
— Сідай, сину, — скривився Белогун, — і сиди тихенько. А ти, чарівнице, слухай сюди. Маю тобі дещо сказати.
— Ну?
— Я беру собі нову дружину… Сімнадцять рочків… Вишенька, скажу тобі. Вишенька на кремі.
— Вітаю.
— Роблю я це з поглядів династичних. Через турботу про спадкоємність і лад у державі.
Егмунд, який доти мовчав, наче камінь, підвів голову.
— Спадкоємність? — гарикнув, а злий блиск його очей не оминув уваги Литти. — Яку таку спадкоємність? Ти маєш шістьох синів і вісім дочок, враховуючи побічних! Мало тобі?
— Сама бачиш, — махнув кістлявою рукою Белогун. — Сама бачиш, Нейд. Мушу подбати про спадкоємність. Чи маю залишити корону й королівство тому, хто таким ото чином звертається до батька? На щастя, я ще живу й правлю. І правити маю намір довго. Як уже сказав, я одружуюся…
—І?
— Якби… — Король почухав за вухом, глянув на Литту з-під примружених повік. — Якби вона… Моя нова дружина, значить… Звернулася до тебе по ті засоби… Забороняю тобі їх давати. Бо я проти таких засобів! Бо воно аморально!
— Можемо про те домовитися, — усміхнулася чарівно Корал. — Твоїй вишеньці, якщо вона звернеться, я їх не надам. Клянуся.
— Оце я розумію, — просяяв Белогун. — Ось, прошу, як ми чудово зуміли домовитися. На ґрунті взаємної поваги й обопільного порозуміння. Бо навіть відрізнятися треба ладно й складно.
— Це вірно, — втрутився Зандер. Егмунд напружився, вилаявся стиха.
— У межах поваги й порозуміння, — Корал накрутила рудий локон на палець, глянула уверх, на плафон, — а також піклуючись про гармонію та лад у твоїй державі… Маю певну інформацію. Довірену інформацію. Мені огидне доносительство, але шахрайство та злодійкуватість огидні мені ще більше. А йдеться, мій королю, про нахабні фінансові зловживання. Є ті, які намагаються тебе обкрадати.
Белогун нахилився на троні, а обличчя в нього по-вовчому скривилося.
— Хто? Прізвища!
Керак, місто у північному королівстві Цідаріс, у гирлі річки Адалатте. Колись столиця окремого королівства К., яке в результаті невмілого правління та згасання панівної гілки наслідування захиріло, втратило значення й було поділене сусідами та поглинутим виявилося. Має порт, кілька фабрик, морський маяк і десь зо 2000 мешканців.
Розділ 2
Затока їжачилася щоглами й повнилася вітрилами, білими та різнокольоровими. Більші кораблі стояли на рейді, захищені мисом та хвилеломом. У самому порту, біля дерев’яних молів, чаїлися судна менші й зовсім маленькі. На пляжах чи не кожне вільне місце займали човни. Або рештки човнів.
На кінчику мису, пошмаганий білими хвилями прибою, поставав морський маяк із білої та червоної цегли, оновлений релікт ельфійських часів.
Відьмак штурхнув бік кобили острогою. Плітка підвела голову, роздула ніздрі, наче й вона втішалася запахом моря, який доносив вітер. Підгонена, рушила крізь дюни. До вже близького міста.
Місто Керак, столиця так само називаного королівства, розлігшись на двох берегах пригирлового відрізка річки Адалатте, було поділене на три окремі, чітко відмінні райони.
На лівому березі Адалатте знаходився комплекс порту, доки та промислово-торговельний осередок, що охоплював верфі й майстерні, а також фабрики з переробки, склади, торжища та базари.
Протилежний бік річки, район, що звався Пальмірою, заполонили халупи та хатинки бідноти й працюючого люду, будинки й крами дрібних торговців, бійні, м’ясні лавки та чисельні кабаки й корчми, що оживали тільки після заходу сонця, бо Пальміра була й районом розваг та заборонених утіх. Досить легко також, як знав Ґеральт, можна було тут втратити гаманець чи отримати ніж під ребро.
Далі від моря, на лівому березі, за високим гостроколом із товстих колод, простягався, власне, Керак, квартал вузьких вуличок між кам’яницями багатих купців і фінансистів, факторіями, банками, ломбардами, шевськими та кравецькими закладами, магазинами та магазинчиками. Розташовано було тут також і корчми та будинки розпусти вищої категорії, у тому числі заклади, що пропонували те саме, що в припортовій Пальмірі, але за значно вищу ціну. Центр кварталу утворювали чотирикутний ринок, будинок міської ратуші, театр, суд, митниця й кам’яниці міської еліти. Посеред ратушної площі стояв на постаменті страшезно обісраний чайками пам’ятник засновникові міста, королю Осмику. Була то явна липа, бо приморське місто існувало задовго до того, коли Осмик приліз сюди дідько його знає звідки.