— Геть, — сказала Йеннефер. Визволена від двімеритових оков, випрямлена, з гордовито підведеною головою, виглядала вона, наче титанка. Чорна грива, здавалося, сягала стелі.
Здоровила зникли. Горблячись і не озираючись. Йеннефер, змалівши до нормальних розмірів, кинулася Ґеральтові на шию.
— Знала, що ти прийдеш по мене, — пробурмотіла, шукаючи устами його уст. — Що прийдеш, не зважаючи ні на що.
— Ходімо, — сказав він за мить, хапаючи повітря. — Тепер Цірі.
— Цірі, — підтвердила вона. А за мить у її очах розгорівся грізний фіолетовий жар. — І Вільгефорц.
З-за рогу вискочив бурмило з арбалетом, крикнув, вистрелив, цілячись у чародійку. Ґеральт скочив, наче підштовхнутий пружиною, махнув мечем, і відбита стріла пролетіла над головою арбалетника, так близько, що той аж присів. Розпрямитися він уже не встиг: відьмак підскочив до нього й розпластав, наче коропа. Далі по коридору стояли ще двоє, також мали арбалети, теж вистрілили, але в них надто трусилися руки, аби могли поцілити. Наступної миті відьмак уже був біля них — і обидва померли.
— Куди, Йен?
Чародійка зосередилася, приплющивши очі.
— Туди. Тими сходами.
— Ти впевнена, що то добра дорога?
— Так.
Різуни атакували їх майже за рогом коридору, неподалік від оздобленого архівольтом порталу. Виступило їх понад десяток, а озброєні були навіть списами, протазанами й корсеками. Були рішучі й завзяті. Але все скінчилося швидко. Одного Йеннефер відразу поцілила в середину грудей вистреленою з долоні вогнистою стрілою. Ґеральт крутнувся в піруеті, увірвався поміж іншими, ґномський сігіль мигтів і сичав, наче вуж. Коли впало четверо, решта втекли, брязкотом і тупотом пробуджуючи в коридорі відлуння.
— Усе добре, Йен?
— Не може бути краще.
Під архівольтом стояв Вільгефорц.
— Я вражений, — сказав звучно й спокійно. — Я дійсно вражений, відьмаче. Ти наївний і безнадійно дурний, але техніка й справді видатна.
— Твої зарізяки, — відповіла настільки ж спокійно Йеннефер, — щойно ретирувалися, залишаючи тебе на нашу ласку. Віддай мені Цірі — і відпустимо тебе живим.
— Знаєш, Йеннефер, — вишкірився чародій, — що це вже друга за сьогодні неймовірно шляхетна пропозиція? Дякую, дякую. А оце моя відповідь.
— Обережно! — крикнула Йеннефер, відстрибуючи. Ґеральт відстрибнув також. Саме вчасно. Стовп вогню, що бив із рук чародія, перетворив на чорну й шиплячу грязюку місце, у якому вони щойно стояли. Відьмак стер з обличчя сажу та рештки брів. Побачив, що Вільгефорц простягає руку. Пірнув убік, притиснувся до підлоги за стовпом колони. Загуркотіло так, що аж у вухах загуло, а весь замок затрусився біля фундаменту.
Гуркіт відлунням прокотився замком, стіни затремтіли, задзвонили люстри. З гримотінням гепнувся на підлогу великий портрет у вкритій позолотою рамі.
Найманці, що надбігли з боку вестибюлю, в очах мали дикий страх. Стефан Скеллен вистудив їх грізним поглядом, закликав до порядку войовничою міною та голосом.
— Що там? Доповідати!
— Пане коронере… — вигарчав один. — Там жахіття! Це демони й дияволи… З луков шиють нехибно… Рубають страшезно… Смерть там… Усюди червоно від кровищі!
— Десь із десяток загинуло… Може, і більше… А там… Чуєте?
Загуркотіло знову, замок затрусився.
— Магія, — пробурчав Скеллен. — Вільгефорц… Ну, подивимося. Гляньмо, хто кого.
Прибіг наступний жовнір. Був блідий і запорошений тиньком. Деякий час не міг вимовити ані слова, а коли нарешті заговорив, руки його трусилися, а голос тремтів:
— Там… Там… Потвора… Пане коронере… Як великий чорний кажан… На моїх очах голови людям уривав… Кров тільки летіла! А він свистів та сміявся… Отакенні мав зубиська!
— Голів не збережемо… — зашепотів хтось за спиною Пугача.
— Пане коронере, — наважився заговорити Бореас Мун. — Це ж привиди. Я бачив… молодого графа Кагіра еп Келлаха. А він же мертвий.
Скеллен глянув на нього, але не сказав нічого.
— Пане Стефане… — пробелькотів Дакр Сіліфант. — Із ким же нам воювати випало?
— То не люди, — простогнав хтось із найманців. — Характерники це й пекельні дияволи! Проти таких людська сила не встане…
Пугач схрестив руки на грудях, повів по жовнірах поглядом сміливим і владним.
— Тож ми не будемо, — заявив гучно й рішуче, — втручатися до того конфлікту пекельних сил! Нехай там собі демони б’ються з демонами, чарівниці — з чарівниками, а упирі — з повсталими з трун мертв’яками. Ми їм не будемо перешкоджати! Ми собі туточки спокійно почекаємо результатів бою.