І то був останній звук, який він видав.
Гримнуло, із гуркотом та брязкотом повилітали вітражі.
— Ґеральте, обережно!
Він відскочив саме вчасно. Сліпуча блискавка проорала підлогу, у повітрі завили уламки теракоти та гострі шматочки мозаїки. Друга блискавка вдарила в колону, за якою сховався відьмак. Колона розпалася на три частини. Від стелі відірвалася половина арки й гепнулася на підлогу з приголомшливим гуркотом. Ґеральт, розпластавшись на підлозі, закрив голову долонями, усвідомлюючи, наскільки слабкий то захист від падаючих на нього уламків на кільканадцять пудів. Приготувався до найгіршого, але те найгірше все не наставало. Він зірвався на ноги, побачив над собою відблиск магічного щита, зрозумів, що врятувала його магія Йеннефер.
Вільгефорц повернувся до чародійки, розвалив на дрібний мак колону, за якою та ховалася. Рикнув люто, пронизуючи хмару куряви та диму нитками вогню. Йеннефер зуміла відскочити, відповіла, вистрелюючи в чародія власну блискавку, яку Вільгефорц відбив без зусилля й чи не недбало. Відповів ударом, який кинув Йеннефер на підлогу.
Ґеральт кинувся на нього, обдираючи обличчя об тиньк. Вільгефорц направив на нього очі та руку, з якої з ревінням вихопилося полум’я. Відьмак рефлекторно заслонився мечем. Укритий рунами ґномський клинок, на диво, закрив його, розтявши смугу вогню навпіл.
— Ха! — гарикнув Вільгефорц. — Захопливо, відьмаче! А що скажеш на це?
Відьмак не сказав нічого. Полетів, наче вдарений тараном, упав на підлогу, проїхався по ній і затримався тільки біля цоколя колони. Колона тріснула й розлетілася на шматки, знову прихопивши із собою чималий шмат стелі. Цього разу Йеннефер не зуміла дати йому магічного захисту. Великий уламок, відколотий від арки, ударив Ґеральта в плече, валячи з ніг. Біль на мить паралізував.
Йеннефер, скандуючи закляття, кидала в бік Вільгефорца блискавку за блискавкою. Жодна не влучила в ціль, усі безсило відбилися від захисної сфери, що охороняла його. Вільгефорц раптом витягнув руки, різко розкинув їх. Йеннефер крикнула від болю, підлетіла вгору, левітуючи. Вільгефорц скрутив долоні, наче викручував мокре шмаття. Чародійка голосно завила й почала скручуватися.
Ґеральт скочив на ноги, перемагаючи біль. Але обігнав його Регіс.
Вампір з’явився невідомо звідки в образі величезного нетопира, безшелесно впав на Вільгефорца. Перш ніж чародій устиг захиститися чарами, Регіс хльоснув його кігтями по обличчю, промазавши мимо ока тільки тому, що було воно ненормально малим. Вільгефорц заревів, замахав руками. Звільнена Йеннефер гепнулася на купу уламків із відчутним стогоном, кров із носа полилася їй на обличчя та груди.
Ґеральт був уже близько, уже підіймав сігіль для удару. Але Вільгефорц іще не був переможеним і капітулювати не збирався. Відьмака він відкинув потужною хвилею сили, а у вампіра стрелив сліпучо-білим променем, що пролетів крізь колону, наче гарячий ніж крізь масло. Регіс вправно уникнув променю, матеріалізувався в нормальній своїй подобі поряд із Ґеральтом.
— Стережися, — простогнав відьмак, намагаючись побачити, що там із Йеннефер. — Стережися, Регісе…
— Стерегтися? — крикнув вампір. — Мені? Не для того я сюди прибув!
Неймовірним, блискавичним, по-справжньому тигровим стрибком він кинувся на чародія й схопив його за горло. Блиснули ікла.
Вільгефорц завив від люті й страху. На мить здалося, що йому кінець. Але була це ілюзія. Чародій мав в арсеналі зброю на будь-який випадок. І на будь-якого супротивника. Навіть на вампіра.
Долоні, якими він схопив Регіса, розжарилися, наче розпечене залізо. Вампір крикнув. Ґеральт крикнув також, побачивши, що чародій буквально роздирає Регіса. Стрибнув тому на допомогу, але не встиг. Вільгефорц відкинув роздертого вампіра на колону, випалив зблизька, з обох рук, білим вогнем. Регіс закричав, закричав так, що відьмак затулив вуха долонями. З гуркотом і брязкотом вилетіла решта вітражів. А колона просто розтанула. Вампір розтанув разом із нею, розлився безформною масою.
Ґеральт вилаявся, вкладаючи в ту лайку свої розпач та лють. Вільгефорц розвернувся до нього й ударив магічною енергією. Відьмак пролетів через весь хол, гепнувся з розмаху об стіну, сповз по ній. Лежав, хапаючи повітря, наче риба, задумуючись не над тим, чи є в нього перелами, а над тим, що в нього залишилося цілим. Вільгефорц ішов до нього. У руці його матеріалізувалася залізна палиця завдовжки шість футів.