— Таємниця мусить померти разом із тими, хто її знає. Ти сам про це сказав. Не маєш іншого виходу. Неправда, начебто ти маєш їх багато. Я втечу в тебе з будь-якої в’язниці. Відберу в тебе Цірі. Немає такої ціни, якої я не заплачу, аби відібрати її в тебе. Ти добре те знаєш.
— Я добре те знаю.
— Йеннефер ти можеш дозволити жити. Вона таємниці не знає.
— Вона, — сказав серйозно Емгир, — заплатить будь-яку ціну, аби врятувати Цірі. І помститися за твою смерть.
— Це точно, — кивнув відьмак. — І справді, я забув, як сильно вона любить Цірі. Ти правий, Дані. Що ж, від призначення не втечеш. Я маю прохання.
— Слухаю.
— Дозволь мені з ними попрощатися. А потім я у твоєму розпорядженні.
Емгир встав біля вікна, задивившись на верхів’я гір.
— Я не можу тобі відмовити. Але…
— Не бійся. Я не скажу Цірі нічого. Я б її скривдив, сказавши, хто ти такий. А я не можу її скривдити.
Емгир мовчав довго, усе ще повернувшись до вікна.
— Може, у мене і є борг щодо тебе. — Він крутнувся на п’ятці. — Тож послухай, що я маю запропонувати тобі як плату. Давно-давно, у старезні часи, коли люди ще мали честь, гордість і гідність, коли цінували своє слово, а боялися тільки сорому, бувало так, що приречена на смерть людина честі, аби не піти в ганьбі від руки ката, входила до ванної з гарячою водою й різала собі вени. Чи можна б…
— Накажи наповнити ванну.
— Чи можна б розраховувати, — спокійно продовжив імператор, — на те, аби і Йеннефер захотіла супроводжувати тебе в тій купелі?
— Я в цьому майже впевнений. Але треба запитати. Вона досить бунтівна натура.
— Я знаю.
Йеннефер погодилася відразу.
— Коло замкнулося, — додала вона, дивлячись на свої зап’ястки. — Змій Уроборос учепився у свій власний хвіст.
— Я не розумію! — пирхнула, наче розсерджений кіт, Цірі. — Я не розумію, чого я маю з ним іти? Куди? Навіщо?
— Донечко, — лагідно промовила Йеннефер. — Саме таким, а не іншим є твоє призначення. Зрозумій, воно просто не може бути інакшим.
— А ви?
— На нас, — Йеннефер глянула на Ґеральта, — чекає наше призначення. Так просто мусить бути. Іди-но сюди, донечко. Обійми мене міцно.
— Вони хочуть вас убити, правда? Я не погоджуюся! Я ледве вас знайшла! Це несправедливо!
— Хто з мечем приходить, — глухо відізвався Емгир вар Емрейс, — той від меча й гине. Вони билися зі мною, але програли. І програли гідно.
Цірі в три кроки опинилася біля нього, а Ґеральт тихо втягнув повітря. Почув, як зітхає Йеннефер. «Прокляття, — подумав, — адже всі те бачать! Адже все його чорне військо те бачить, і не можна цього приховати! Та сама постава, ті самі іскристі очі, та сама гримаса на губах. Ідентично схрещені на грудях руки. На щастя, на величезне щастя, сіре волосся вона успадкувала від матері. Але й так, як придивитися, видно, чия кров…»
— А ти, — сказала Цірі, міряючи Емгира вогняним поглядом. — А ти виграв. І вважаєш, що гідно?
Емгир вар Емрейс не відповів. Тільки всміхнувся, міряючи дівчину явно задоволеним поглядом. Цірі стиснула зуби.
— Стільки померло. Стільки людей померло через усе те. Програли гідно? Смерть є гідною? Тільки тварюка може так мислити. Із мене, хоча смерть я бачила зблизька, тварюки зробити не вдалося. І не вдасться.
Він не відповідав. Дивився на неї, і здавалося, що поглинає її поглядом.
— Я знаю, — засичала вона, — що ти крутиш. Що ти хочеш із мене зробити. І скажу тобі відразу: я не дозволю тобі мене торкнутися. А якщо ти мене… Якщо ти мене… То я тебе вб’ю. Навіть якщо буду зв’язаною. Коли заснеш, я горло тобі перегризу.
Імператор швидким жестом стишив бурмотіння, що здіймалося серед офіцерів, які його оточували.
— Станеться те, — процідив, не зводячи з Цірі погляду, — що призначено. Попрощайся з друзями, Цірілло Фіоно Елен Ріаннон.
Цірі глянула на відьмака. Ґеральт заперечливо хитнув головою. Дівчина зітхнула.
Потім обійнялася з Йеннефер, вони постояли, шепочучи щось одна одній. Потім Цірі підійшла до Ґеральта.
— Шкода, — сказала тихо. — Було обіцяне краще.
— Значно краще, — підтвердив він.
Вони обійнялися.
— Будь мужньою.
— Він мене не отримає, — прошепотіла вона. — Не бійся. Я втечу. Маю спосіб…
— Ти не можеш його вбити. Пам’ятай, Цірі. Не можеш.
— Не бійся. Я зовсім не думаю про вбивство. Знаєш, Ґеральте, убивств із мене досить. Забагато їх було.
— Забагато. Прощавай, відьмачко.
— Прощавай, відьмаче.
— Тільки не плач.
— Легко тобі говорити.