Розділ 10
Конгрев, Естелла вел Стелла, дочка барона Оттона де Конгрев, пошлюблена зі старим графом Ліддерталем, після раптової швидкої його смерті так уміло добром покійного розпорядилася, що чималий прибуток отримала. Великою повагою імператора Емгира вар Емрейса (див.) користуючись, дуже значною була особою при дворі. Хоча офіційного статусу не мала жодного, відомо було, що голос її та думку імператор завжди з прихильністю та увагою сприймав. Завдяки великій приязні до молодої імператриці Цірілли Фіони (див.), яку вона, наче дочку власну, любила, жартівливо «імператорською матінкою» при дворі називалася. Переживши обох, як імператора, так й імператрицю, пом. в 1331 р., а величезний її маєток у дальшому спадку дістався кровним із бічної лінії Ліддерталів, званих Білими, а ті ж, людьми несерйозними й легковажними будучи, дощенту його прогуляли.
Людина, яка підкралася до біваку, — треба віддати їй належне, — була вмілою та хитрою, наче лис. Змінювала позицію швидко, а рухалася так вправно та тихо, що будь-хто дав би себе обдурити. Будь-хто. Але не Бореас Мун. Бореас Мун був дуже досвідченим у справі скрадання.
— Вилазь, чоловіче! — крикнув він, намагаючись додати голосу самовпевненої та нахабної пихи. — Оті твої фокуси даремні! Я тебе бачу. Ти оно де.
Один із мегалітів, гребенями яких наїжачився схил пагорба, здригнувся на тлі зоряного, темно-синього неба. Ворухнувся. І набув людської подоби.
Бореас провернув рожен із печенею, бо запахло горілим. Удаючи, що він недбало підпирається, поклав долоню на держак лука.
— Мої багатства мізерні, — в удавано спокійний тон він уплів жорстку, металеву нотку застереження. — Та й речей у мене небагато. Але я до них прив’язаний. Стану боронити їх на життя й смерть.
— Я не бандит, — сказав глибоким голосом чоловік, який підкрався, удаючи менгір. — Я пілігрим.
Пілігрим був високим і міцно збудованим, зросту в ньому було ніяк не менше семи футів, а щоб переважити його на шальках, — Бореас готовий був поклястися, — знадобилося б не менше десяти пудів. Кий пілігрима — палиця завтовшки з голоблю — виглядав у його руці наче тростинка. Бореас Мун дивувався, яким чином такий великий чолов’яга зумів так уміло підкрастися. А також трохи занепокоївся. Його лук, композитна семидесятифунтівка, з якої за півсотні кроків клав лося, раптом видався йому малим і делікатним, наче дитяча іграшка.
— Я пілігрим, — повторив міцний чолов’яга. — Я не маю поганих…
— Той другий, — різко перервав Бореас, — також нехай виходить.
— Який дру… — почав пілігрим й обірвав себе, побачивши, як із темряви з протилежного боку виринає худорлява фігура, безшелесна, наче тінь. Цього разу Бореас Мун не здивувався нічому. Другий із чоловіків був ельфом — те, як він рухався, миттєво виказувало це тренованому оку слідопита. А не помітити ельфа — у тому немає ганьби.
— Прошу вибачення, — сказав навдивовижу неельфійським, трохи хрипким голосом ельф. — Я крився від вас обох не через злі наміри, а зі страху. І я б провернув той рожен.
— Правда, — сказав пілігрим, спираючись на кий і принюхуючись. — М’ясу на тому боці вже більш ніж досить.
Бореас провернув рожен, зітхнув, кахикнув. І знову зітхнув.
— Сідайте, панове, — зважився він. — І трохи зачекайте. Звірятко того й дивися спечеться. Ха, я так скажу: падлюка той, хто не почастує мандрівників на шляху.
Жир із сичанням потік у вогонь, вогонь вистрелив язиком полум’я, стало світліше.
Пілігрим носив повстяний капелюх із широкими крисами, тінь якого непогано ховала обличчя. Ельф за накриття для голови використовував скручену кольорову хустку, що обличчя не приховувала. Коли вони в блиску вогню побачили те обличчя, здригнулися обидва, Бореас і пілігрим. Але не видали навіть зітхання. Навіть тихенького зітхання, побачивши те обличчя, колись, напевне, по-ельфійськи чарівне, а тепер знівечене паскудним шрамом, що збігав навскіс через чоло, брови, ніс і щоку аж до підборіддя.
Бореас Мун відкашлявся, знову провернув рожен.
— Отой, виходить, запашок, — заявив, не запитуючи, — звабив панство до мого біваку, точно?
— Саме так. — Пілігрим нахилив криси капелюха, а голос його трохи змінився. — Я винюхав — не стану хвалитися дарма — ту печеню здалеку. Утім, зберігав обережність. На вогнищі, до якого я наблизився кілька днів тому, пекли жінку.