— Це правда, — сказав ельф. — Я був там наступного ранку, бачив у попелі людські кістки.
— Наступного ранку, — повторив протяжно пілігрим, а Бореас готовий був би поставити будь-що на те, що на обличчі його, прихованому тінню капелюха, з’явилася поганезна посмішка. — Давно ти йдеш тихцем моїм слідом, пане ельф?
— Давно.
— А що не давало тобі відкритися?
— Розсудок.
— Перевал Ельскердег, — Бореас Мун провернув рожен і перервав незручну тишу, — це місце, що аж ніяк не має доброї слави. Я також бачив кістки в кострищах, скелети на палях. Повішених на деревах. Повно тут диких адептів жорстоких культів. Та істот, що тільки-но й дивляться, як би тебе з’їсти. Начебто.
— Не начебто, — перервав ельф. — Напевне. І чим далі в гори, на схід, тим гірше буде.
— Мосьпанству також на схід дорога? За Ельскердег? До Зерріканії? А може, ще далі, до Гакланду?
Вони не відповіли, ані пілігрим, ані ельф. Бореас, сказати чесно, і не очікував на відповідь. По-перше, запитання було нетактовним. По-друге, дурнуватим. З того місця, де вони перебували, іти можна лише на схід. Через Ельскердег. Туди, куди прямував і він.
— Печеня готова. — Бореас умілим і не позбавленим демонстративності рухом розклав ніж-метелик. — Прошу панство. Без ніяковості.
У пілігрима був корделас, в ельфа — кинджал, з вигляду також не кухонний. Але всі три нагострені для грізнішої мети вістря нині послужили для краяння м’яса. Якийсь час чутно було лише хруст та хрупотіння щелеп. І шкварчання обгризених кісток, які кидали у вогнище.
Пілігрим задоволено бекнув.
— Дивне створіннячко, — сказав, оглядаючи лопатку, яку об’їв та облизав так, що виглядала вона, начебто три дні провела в мурашнику. — Смакувало ніби козел, а крихкий, наче кролик… Не пригадую собі, аби колись щось таке їв.
— То був скрекк, — сказав ельф, із тріском ламаючи хрящики зубами. — Я також не пригадую, коли щось таке їв.
Бореас тихенько засопів. Ледь чутна нотка саркастичної веселості в голосі ельфа доводила, що той знав, що печеня була з гігантського щура з кривавими очиськами та великими зубиськами, у якого один лише хвіст був у три лікті. Принаймні слідопит гігантського гризуна не вполював. Застрелив його, захищаючись. Утім, вирішив його запекти. Був він людиною розсудливою й мислячою тверезо. Не став би їсти щура, що нагулював жирок на смітниках та недоїдках. Але з низів перевалу Ельскердег до найближчої спільноти, здатної продукувати недоїдки, було добрі триста миль. Щур — чи, якщо вже ельфові так хотілося, скрекк — мусив бути чистим і здоровим. Не мав контакту з цивілізацією. А тому не мав ані чим забруднитися, ані чим заразитися.
Скоро останню, найменшу, дочиста обгризену й висмоктану кісточку було вкинуто в жар. Місяць визирнув над зубатими верхівками Вогнистих гір. З підсиленого вітром вогню сипонули іскри, помираючи й гаснучи серед блимаючих зірок.
— Вашмосці, — знову ризикнув із не дуже делікатним запитанням Бореас Мун, — віддавна на шляху? Тут, на Пустинях? Чи давно ви, насмілюся запитати, залишили позаду Браму Сольвейг?
— Давно, недавно, — сказав пілігрим, — це справа відносна. Я пройшов через Сольвейг другого дня після вересневої повні.
— А я, — сказав ельф, — шостого дня.
— Ха, — продовжував Бореас, підбадьорений реакцією. — Дивно, що ми ще там не зустрілися, бо і я тамочки тоді йшов, а точніше їхав, бо тоді ще мав коня.
Замовк, женучи дурні думки та спогади, пов’язані з втратою коня. Упевнений був, що й випадкові товариші його мусили зустрітися з такими самими пригодами. Мандруючи весь час пішими, ніколи б не наздогнали його тут, на Ельскердезі.
— Тож роблю висновок, — продовжив він, — що вирушили вашмосці в дорогу відразу після війни, як уклали Цінтрійський мир. Зрозуміло, ніц мені до того, але насмілюся припустити, що вашмосцям не сподобався порядок й образ того світу, що було створено й усталено в Цінтрі.
Тишу, що на досить тривалий час залягла біля вогнища, перервало віддалене виття. Напевне, вовка. Хоча в околицях перевалу Ельскердег ніколи не можна було мати в цьому впевненість.
— Якщо бути щирим, — несподівано відізвався ельф, — то я не маю підстав, аби після Цінтрійського миру любити світ і його образ. Не згадуючи вже про порядок.
— У моєму випадку, — сказав пілігрим, схрещуючи могутні руки на грудях, — було щось подібне. Хоча я в тому переконався, як сказав би один мій знайомий, post factum.