— Купецькій гільдії, — продовжив, зморщивши лоба, Емгир вар Емрейс, — ми вже відплатили за неоціненну допомогу. Дали ми їм досить привілеїв, більше, ніж діставали вони від трьох попередніх імператорів, разом узятих. Що до Беренгара Льовардена, то ми і йому винні за допомогу в розкритті змови. Він обійняв високу й прибуткову посаду. Але якщо Льоварден виявиться некомпетентним, то, незважаючи на його заслуги, вилетить звідти, наче з пращі. Добре, щоб він про те знав.
— Я постараюся, Ваша Величносте. А що з Дійкстрою? І з тим його таємничим інформатором?
— Дійкстра скоріше помре, аніж видасть мені свого інформатора. Йому самому, щоправда, мали б віддячити за ту звістку, що впала, наче з неба… Але як? Дійкстра нічого від мене не прийме.
— Якщо можна, Ваша Імператорська Величносте…
— Говори.
— Дійкстра прийме інформацію. Щось таке, чого він не знає, а знати хотів би. Ваша Величність може відплатити йому інформацією.
— Браво, Ваттьє.
Ваттьє де Рідо зітхнув із полегшенням. Щоб зітхнути, відвернув обличчя. Тому перший помітив дам, які до них наближалися. Графиню Ліддерталь Стеллу Конгрев і довірену її турботі світловолосу дівчину.
— Ідуть, — указав рухом брови. — Ваша Імператорська Величносте, дозволю собі нагадати… Державні інтереси… Позиція Імперії…
— Облиш, — досить різко відрізав Емгир вар Емрейс. — Я ж сказав: подумаю. Прикину справу та прийму рішення. А коли прийму, то проінформую тебе щодо того рішення.
— Слухаюся, Ваша Імператорська Величносте!
— Що ще? — Біле Полум’я Нільфгарду нетерпляче стукнув рукавичкою по стегну мармурової нереїди з оздоблення цоколю фонтана. — Чому ти не йдеш, Ваттьє?
— Справа Стефана Скеллена…
— Не помилую. Смерть зрадникові. Але після чесного та докладного процесу.
— Слухаюся, Ваша Імператорська Величносте!
Емгир навіть не глянув, як той вклонявся і йшов. Дивився на Стеллу Конгрев. І на світловолосу дівчину.
«Ото йде інтерес Імперії, — подумав він. — Фальшива принцеса, фальшива королева Цінтри. Фальшива володарка гирла річки Ярри, яке настільки важливе для Імперії. Ось вона підходить, опустивши очі, перелякана, у білій шовковій сукні із зеленими рукавами та перідотовому кольє в невеличкому декольте. Тоді, у Дарн Ровані, я зробив комплімент цій сукні, похвалив добір коштовностей. Стелла знає мій смак. Тож знову одягла лялечку під нього. Але що я маю з лялечкою робити? Поставити на каміні?»
— Шляхетні пані, — схилився першим. Поза тронною залою придворні манери та ввічливість стосовно жінок зобов’язували в Нільфгарді навіть імператора.
Вони відповіли глибокими реверансами й похиленими головами. Стояли перед увічливим, але все ж імператором.
З Емгира було вже досить протоколу.
— Залишись тут, Стелло, — наказав сухо. — А ти, дівчино, супроводжуватимеш мене на прогулянці. Ось мій лікоть. Голову вище. Досить, досить мені отих дрижаків. Це ж тільки прогулянка.
Пішли алейкою, серед кущів і живоплотів, які ледь зеленіли. Імператорська охорона, солдати з елітарної гвардійської бригади «Імпера», славетні Саламандри, трималися на узбіччі, але постійно напоготові. Знали, коли не належить перешкоджати імператорові.
Минули озерце, зараз спустіле та сумне. Віковий короп, якого запустив сюди ще імператор Торрес, уже два дні як здох. «Запущу сюди нового, молодого, сильного, красивого дзеркального коропа, — подумав Емгир вар Емрейс. — Накажу прип’яти йому медаль із моїм портретом та датою. Vaesse deireadh aep eigean. Щось закінчується, щось починається. Це нова ера. Нові часи. Нове життя. Тож нехай, зараза, буде й новий короп».
Занурений у думки, він ледь не забув про дівчину, яку тримав під руку. Нагадали йому про неї її тепло, її конвалійний запах, інтереси Імперії. Саме в цій, а не інакшій послідовності.
Вони зупинилися над озерцем, посеред якого здіймався штучний острів, а на ньому — кам’яний сад, фонтан та мармурова скульптура.
— Ти знаєш, що зображує та фігура?
— Так, Ваша Імператорська Величносте, — відповіла вона, хоча й не відразу. — То пелікан, який роздирає дзьобом власні груди, аби кров’ю нагодувати дітей. Це алегорія шляхетного принесення себе в жертву. А також…
— Слухаю тебе уважно.
— А також великого кохання.
— Ти вважаєш, — він розвернув її до себе, стиснув губи, — що розідрані груди болять через те менше?
— Не знаю… — промовила вона. — Ваша Імператорська Величносте… Я…
Він узяв її за руку. Відчув, як вона здригнулася, це тремтіння пробігло його долонею, рукою, плечима.