— Знаю, — вишкірилася Цірі, не відреагувавши на заспокійливе шипіння Йеннефер. — Це пояснив мені Вільгефорц! Готуючись до всадження мені між ногами скляної трубки. Якщо тим має бути моє призначення, то красно дякую.
Темні очі Філіппи запалали темним гнівом. Але тою, хто відізвалася, була Шеала де Танкарвіль.
— Ти ще багато чого маєш навчитися, дитинко, — сказала, ховаючи шию в боа зі сріблястих лисів. — А багато від чого, як бачу й чую, тобі доведеться відучуватися — самій чи з чиєюсь допомогою. Останнім часом отримала ти, скажімо так, чимало поганого знання, і беззаперечно набула також злого досвіду. Зараз, у своїй дитячій черствості, ти відмовляєшся від того, аби помічати добро, відкидаєш те добро й добрі інтенції. Настовбурчуєш голки, наче їжак, не в силах розпізнати тих, кому, власне, про твоє добро йдеться. Форкаєш і показуєш пазурі, наче дика кицька, не залишаючи нам вибору: доведеться взяти тебе за шкірку. І ми те зробимо, дитино, ані на мить не задумуючись. Бо ми за тебе старші, мудріші, ми знаємо все про те, що було, про те, що є, багато знаємо й про те, що буде. Візьмемо тебе за шкірку, кицю, аби колись, скоро, як досвідчена й мудра кішка, ти засідала тут, за цим столом, серед нас. Як одна з нас. Ні! Ні слова! Не смій розтуляти рота, коли говорить Шеала де Танкарвіль!
Голос ковірської чародійки, різкий і пронизливий, наче ніж, що дряпає скло, раптом наче повис над столом. Скорчилася не лише Цірі; трохи здригнулися й втягнули голови в плечі навіть інші магічки з Ложі — ну, може, за винятком Філіппи, Франчески та Ассіре. І Йеннефер.
— Ти була права, — продовжила Шеала, ховаючи шию в боа, — вважаючи, що викликали тебе до Монтекальво, аби ознайомити з твоєю долею. Не була ти права, коли вважала, що ти є нічим. Бо ти є всім, ти майбутнє світу. Зараз ти, звісно, того можеш не знати й не розуміти, у цю мить ти нашорошена й форкаюча кицька, дитина після травматичного досвіду, яка в кожному бачить Емгира вар Емрейса або Вільгефорца з інсемінатором у руці. І немає сенсу зараз, у цю мить, пояснювати тобі, що ти помиляєшся, що йдеться про твоє добро й про добро світу. Настане час і на такі пояснення. Колись. Бо зараз, нашорошена, ти все одно не побажаєш слухати голосу розуму, зараз на будь-який аргумент ти матимеш відповідь із дитячої затятості й крикливого заперечення. Тож зараз тебе просто візьмуть за шкірку. Я закінчила. Оголоси дівчині її долю, Філіппо.
Цірі сиділа прямо, погладжуючи голови сфінксів, якими закінчувалися поручні стільців.
— Ти поїдеш, — перервала важку, мертву тишу Пані Сова, — зі мною й Шеалою до Ковіру, до Понт Ванісу — літньої резиденції королівської столиці. Оскільки ти вже ніяка не Цірілла з Цінтри, будеш представлена там як адептка магії, наша підопічна. На аудієнції ти познайомишся з дуже мудрим королем Естерадом Тиссеном, воістину королівської крові. Познайомишся з його дружиною, королевою Зулейкою, особою незвичайної шляхетності та доброти. Познайомишся із сином королівської пари, принцом Танкредом.
Цірі, починаючи розуміти, широко розплющила очі. Пані Сова те помітила.
— Так, — підтвердила. — Передусім ти мусиш справити враження на принца Танкреда. Бо ти станеш його коханкою й народиш йому дитину.
— Якби ти й надалі була Ціріллою з Цінтри, — продовжила через довгу мить Філіппа, — якби ти й надалі була донькою Паветти й онукою Каланте, ми б зробили з тебе чесну дружину Танкреда. Принцесу, а тоді й королеву Ковіру й Повіссу. На жаль, — і кажу я те зі справжнім жалем, — доля відібрала в тебе все те. Як відібрала й майбутнє. Будеш ти лише коханкою. Фавориткою.
— З імені, — втрутилася Шеала, — і формально. Бо на практиці ми намагатимемося, аби біля Танкреда ти мала статус княгині, а потім навіть і королеви. Танкред мусить прагнути, аби ти була в нього під боком. Удень і вночі. Ми навчимо тебе, як розпалювати такі прагнення. Але тільки від тебе залежить, чи не піде та наука в ліс.
— То, по суті, дріб’язок, — сказала Пані Сова. — Набагато важливіше, аби ти якнайшвидше завагітніла від Танкреда.
— Ну звісно, — пробурчала Цірі.
— Дитині — твоїй і Танкреда, — Філіппа не спускала з неї своїх темних очей, — Ложа забезпечить майбутнє й становище. Ти маєш знати, що ми тут думаємо про справи по-справжньому важливі. Врешті-решт, ти станеш у тому брати участь, бо відразу після народження дитини станеш брати участь у наших зібраннях. Будеш учитися. Адже ти, нехай сьогодні це для тебе й незрозуміло, є однією з нас.
— На острові Танедд, — Цірі перемогла опір передавленого горла, — ви назвали мене потворою, Пані Сова. А зараз кажете, що я — одна з вас.