— Я знала, — буркнула Трісс, — що ти мені не пробачиш, що станеш мститися. Я погоджуюся на це, бо й справді провинилася. Але одне я мушу тобі сказати, Йеннефер. Не дуже розраховуй на те мління. Він уміє пробачати.
— За те, що зроблено йому — так, — примружила очі Йеннефер. — Але він ніколи не вибачить того, що зроблено Цірі. І мені.
— Може, — Трісс невпевнено ковтнула слину. — Може, і не вибачить. Особливо якщо ти про те подбаєш. Але напевне не буде презирства. До того він не принизиться.
Йеннефер хльоснула коня нагайкою. Кінь заіржав, стрибнув, затанцював так різко, що чародійка хитнулася в сідлі.
— Досить цієї дискусії! — ревнула вона. — Більше покори, ти, нахабна шантрапо! Це мій чоловік і тільки мій! Розумієш? Ти маєш припинити про нього говорити, маєш припинити про нього думати, маєш припинити захоплюватися його шляхетним характером… Від зараз, відразу! Ох, маю бажання вхопити тебе за руді кучері…
— Тільки спробуй! — крикнула Трісс. — Тільки спробуй, мавпо, і я очі тобі видряпаю! Я…
Вони замовкли, побачивши, як гонить до них Цірі: стрімголов, у хмарі куряви. І відразу зрозуміли, що щось не так. Відразу побачили, що саме. Раніше, ніж Цірі до них доїхала.
Над стріхами близького вже передмістя, над дахами та трубами міста раптом вистрелили червоні язики полум’я, вирвався клубами дим. До вух чародійок долинув крик, далекий, наче дзижчання нахабних мух, наче гудіння розлючених джмелів. Крик зростав, ставав голоснішим, пронизаний поодинокими високими вересками.
— Що там, най його зараза, діється? — Йеннефер здійнялася в стременах. — Напад? Пожежа?
— Ґеральт… — простогнала раптом Цірі, побліднувши, наче веленевий папір. — Ґеральт!
— Цірі? Що з тобою?
Цірі підвела руку, а чародійки побачили кров, що стікала її долонею. Лінією життя.
— Коло замкнулося, — сказала дівчина, приплющуючи очі. — Мене поранив шип троянди з Шерраведду, а змій Уроборос укусив себе за хвіст. Я їду, Ґеральте! Їду до тебе! Не залишу тебе самого!
Раніше, ніж хтось із чародійок устиг запротестувати, дівчина розвернула Кельпі та миттю послала її чвалом.
Вони мали достатньо розуму, аби відразу послати в галоп і власних коней. Але їхні скакуни не могли зрівнятися з Кельпі.
— Що воно? — крикнула Йеннефер, хапаючи вітер. — Що діється?
— Ти ж знаєш! — хлипнула Трісс, несучись чвалом біля її боку. — Жени, Йеннефер!
Перш ніж вони увірвалися поміж будинками передмістя, перш ніж минули їх перші втікачі з міста, Йеннефер уже мала настільки ясну картинку ситуації, аби знати: те, що діється в Рівії, це не пожежа й не напад ворожих військ, а погром. Вона також знала, що відчула Цірі, до чого — до кого — вона жене. Вона також знала, що не дожене її. Не було й шансу. Людей, спанікованих, збитих у натовп, перед якими вона й Трісс мусили зупинити коней так різко, що мало не перелетіли через їхні голови, Кельпі просто перескочила, копита кобили збили тільки кілька капелюхів і шапок.
— Цірі! Стій!
Не зрозуміти як вони опинилися вже на вуличках, повних натовпу, що тепер бігав та верещав. Йеннефер на ходу помітила тіла в канавах, бачила трупи, повішені на балках та стовпах за ноги. Вона бачила ґнома, який лежав на землі: того ко́пали та били кийками; бачила й ще одного, якого різали відбитими шийками пляшок. Чула крики катів, виття катованих. Вона бачила, як жінку, викинуту з вікна, захлеснув натовп, як замиготіли палиці, як вони піднялися й опустилися.
Натовп густішав, ревіння зростало. Чародійкам здалося, що відстань між ними й Цірі зменшилася. Наступною перешкодою на шляху Кельпі була групка дезорієнтованих алебардників, яких ворона кобила сприйняла за паркан і перескочила, збивши з одного плаский капалін. Інші аж присіли зі страху.
На повному ходу вони увірвалися на площу. Тут було аж чорно від людей. І від диму. Йеннефер зрозуміла, що Цірі, яку вело пророче видіння, летить у саме ядро, у самий центр подій. У самий вогонь пожеж, туди, де шаліла смерть.
Бо на вулиці, куди вона завернула, кипів бій. Ґноми та ельфи затято боронили імпровізовану барикаду, боронили втрачену позицію, яка вже піддавалася та гнулася під напором люду, що рвався на неї. Цірі крикнула, притиснулася до кінської шиї. Кельпі злетіла й перемахнула через барикаду не як кінь, а як великий чорний птах.
Йеннефер увірвалася в натовп, зупинила коня, перекинувши кількох людей. Її стягнули із сідла раніше, ніж вона встигла крикнути. Вона чимось дістала по спині, у крижі, у потилицю. Упала на коліна, побачила зарослого типа в шевському фартусі, що готувався її ко́пнути.