Вона обірвала себе, дивлячись на його рум’янець та блискучі очі. На, по суті, цілком небридке обличчя. Щось стисло їй шлунок і низ живота, і не був то голод.
«Що зі мною діється, — подумала вона. — Що зі мною діється?»
— Не втрачай часу! — ледь не крикнула вона. — Сідлай жеребчика!
Коли вони вже були в сідлах, вона подивилася на хлопця й голосно засміялася. Він глянув на неї, а очі мав здивовані, було в них запитання.
— Нічого-нічого, — сказала вона вільно. — Це я просто про дещо задумалася. Уперед, Галахаде.
«Килим із моху, — подумала вона, ледь стримуючи хихотіння. — Під кущем ліщини. А я в ролі феї. Ну-ну».
— Пані Цірі…
— Що?
— Поїдеш зі мною до Камелота?
Вона простягнула руку. І він простягнув свою. Вони поєднали долоні, скачучи поряд.
«До дідька, — подумала вона. — Чому б і ні? Я готова закластися на будь-які гроші, що й у цьому світі знайдеться справа для відьмачки. Бо немає такого світу, у якому не було б справи для відьмачки».
— Пані Цірі…
— Не будемо про те поки що говорити. Їдьмо.
Їхали вони просто в захід сонця. За ними залишалася темна долина. За ними було озеро, озеро зачароване, озеро синє й гладеньке, наче шліфований сапфір. Позаду залишилося каміння на озерному березі. Сосни на схилах.
Це було за ними.
А перед ними було все.
Кінець
Світ після війни
Події «Володарки Озера» закінчують історію відьмака Ґеральта, відьмачки Цірі та чарівниці Йеннефер. Але будь-хто з нас знає, що світ не зникає після завершення історії героїв. І це незалежно від того, чи живі герої, чи увійшли вони до пантеону.
Що ж ми знаємо про світ відьмака після завершення історії? Хто виграв перегони у «великій політиці» й у якому світі живуть нащадки Північних Королівств та Нільфгарду?
Джерела
Перш за все це джерела наших знань про події поза межами саги безпосередньо: про долі країн, вождів та сильних світу цього.
Про деякі з них нам відомо з вуст безпосередніх учасників (спогади Вольфа Ізенгріма та Сігі Реувена, Солодкої Вітрогонки та онука короля Ковіру — ВО).
Дещо є у свідоцтвах нащадків — не стільки факти, скільки тон, ідеологічне забарвлення, з яким подана інформація (як, наприклад, в екзаменуванні студентів у військовій академії Нільфгарду та в школі чарівниць на Півночі — ВО).
Але найдокладніші відомості ми отримуємо з фундаментального компендіуму, уривки якого є в сазі, — багатотомної (щонайменше 15 томів) «Encyclopaedia Maxima Mundi» Еффенберга та Тальбота.
Про неї ми дозволимо собі кілька слів.
По-перше, звернемо увагу на форму цього твору — класична енциклопедія (складена за алфавітним принципом, що свідчить про високий рівень закоріненості абстрактних принципів побудови знання; нагадаємо про важливу для нашої реальності «Енциклопедію» Дідро та д’Аламбера, що з’явилася лише під кінець доби Просвітництва).
По-друге, назва її, що перекладається як «Енциклопедія всього (найширшого) світу», свідчить і про ступінь освоєння території того світу читачами «Енциклопедії»: Нільфгард і Північ описані як елементи єдиного політико-культурного пейзажу.
Нарешті, по-третє, вона є «нільфгардськоцентричною» — не тільки ідеологічно, але й на рівні мови: у категоріях енциклопедії, як і в іменах Нільфгарду, раз у раз трапляються імена з літерами, нехарактерними для імен та географічних назв Північних Королівств, які є здебільшого в назвах ельфійських та нільфгардських («v», «q», «x» — на жаль, в українському перекладі цю особливість неможливо передати).
Підсумовуємо: твір Еффенберга та Тальбота написано для Нільфгарду, але він містить як «свої», так і ті географічні терени, що належали до територій Північних Королівств.
Настільки ж характерними є й джерела, звідки прийдешні покоління черпають свої знання про героїв саги. Усі вони (перш за все твори Флоуренса Делланоя) теж походять із Нільфгарду.
Нарешті, розкопки в Боклері професора Шліманна (з університету в Кастель Грауп’яні, Нільфгард) презентують досить характерні особливості розуміння історії за часів «Енциклопедії» Еффенберга та Тальбота: ХІІІ століття — то Темні Століття, а королівство Рівія — «старожитнє» та «із непідтвердженою локалізацією»; мови ж Півночі вивчають «лінгвісти й дослідники мертвих мов» (ВЛ).
Короткострокова перспектива
Північні війни (за атрибуцією Еффенберга та Тальбота — 1239–1268 рр.) закінчилися формальним Цінтрійським миром; війська Півночі та Нільфгарду було розведено по обидва боки Яруги, Цінтра увійшла до Імперії на цілком законних засадах (імператор Емгир вар Емрейс оженився з «Ціріллою», «онукою Каланте» — і цінтрийцями це було сприйнято як доконаний факт ще до офіційної церемонії: війська маршала Віссегерда перейшли на бік Нільфгарду ще до наступу Імперії навесні 1268 р. на Північ).