— Любистку, — Ґеральт узяв у поета важезний кошіль, — через відсутність грошей ми не потерпаємо. Не треба…
— Хай то буде мій внесок, — повторив трубадур. — Грошва завжди згодиться. Окрім того, вона не моя, я взяв дукати з особистої скринечки Ласки. Що так дивитеся? Жінкам гроші не потрібні. Бо навіщо вони їм? Не п’ють, у кості не грають, а жінками ж, хай йому грець, вони й самі є. Ну, бувайте! Їдьте, бо я розхлипаюся. А після всього ви зобов’язані завернути в Туссан і все мені розповісти. І я хочу обійняти Цірі. Обіцяєш, Ґеральте?
— Обіцяю.
— Ну то бувайте.
— Зачекай, — Ґеральт розвернув коня, під’їхав ближче до Пегаса, непомітно витягнув з-за пазухи листа. — Постарайся, аби лист дійшов…
— До Фрінгілли Віго?
— Ні. До Дійкстри.
— Це ти що, Ґеральте? І як я те, по-твоєму, маю зробити?
— Знайди спосіб. Я знаю, що ти зумієш. А тепер бувай. Дай пику, старий дурню.
— Дай пику, друже. Буду вас виглядати.
Вони дивилися вслід Любисткові, як той рисить у бік Боклера.
Небо темнішало.
— Рейнаре! — Відьмак розвернувся в сідлі. — Їдьмо з нами!
— Ні, Ґеральте, — відповів за хвилину роздумів Рейнар де Буа-Френ. — Я мандрівний. Але не мандрьохнутий.
У великій колонній залі замку Монтекальво панувало незвичайне піднесення. Невеличке світло, що тут зазвичай сяяло, нині замінили молочним сяйвом великого магічного екрану. Картинка на екрані мерехтіла, миготіла, щезала, підтримуючи піднесення та напруження.
— Ха, — сказала Філіппа Ейльгарт, хижо усміхаючись. — Шкода, що я не можу там бути. Трохи дії пішло б мені на користь. І трохи адреналіну.
Шеала де Танкарвіль уїдливо глянула на неї, нічого не сказавши. Франческа Фіндабайр та Іда Емен стабілізували закляттями картинку, збільшили її так, що та зайняла всю стіну. Стало чітко видно чорні верхівки гір на тлі темно-синього неба, зірки, що віддзеркалюються від поверхні озера, темну й незграбну брилу замку.
— Я все ще не впевнена, — відізвалася Шеала, — чи не було помилкою віддати командування ударною групою Сабріні й молодій Мец. Кейрі поламано на Танедді ребра, вона може захотіти помститися. А Сабріна… Що ж, їй аж занадто до вподоби дії та адреналін. Чи не так, Філіппо?
— Ми вже про те розмовляли, — відрізала Філіппа, а голос мала кислий, наче сливовий маринад. — Вирішили те, що треба було вирішити. Ніхто не загине без необхідності. Група Сабріни й Кейри увійде до Рис-Руна непомітно, наче миші, навшпиньки, тихесенько. Вільгефорца візьмуть живцем, без подряпини навіть, без жодного синця. Ми про те домовилися. Хоча я й надалі вважаю, що треба було б дати приклад. Щоб ті, хто там, у замку, переживе цю ніч, до кінця життя прокидалися з криком, як їм та ніч насниться.
— Помста, — сухо сказала чародійка з Ковіру, — є насолодою для розумів слабих, пересічних та дріб’язкових.
— Може, і так, — погодилася з удавано байдужою посмішкою Філіппа. — Але через те не перестає бути насолодою.
— Облишмо те, — Маргарита Ло-Антіль підняла бокал ігристого вина. — Пропоную випити за здоров’я пані Фрінгілли Віго, завдяки старанням якої криївку Вільгефорца було розкрито. Насправді, пані Фрінгілло, добра, зразкова робота.
Фрінгілла вклонилася, відповідаючи на поздоровлення. У чорних очах Філіппи помітила щось на зразок насмішки, у лазуровому погляді Трісс Мерігольд була нелюбов. Усмішок Франчески й Шеали розшифрувати вона не могла.
— Починають, — сказала Ассіре вар Анагід, вказуючи на вичаровану картинку.
Вони всілися зручніше. Аби краще бачити, Філіппа закляттям пригасила вогні.
Бачили, як від скель відриваються швидкі чорні форми, безшелесні й стрімкі, наче нетопирі. Як у поземному польоті спадають на стіни та машікули замку Рис-Рун.
— Певно, уже століття, — пробурмотіла Філіппа, — не мала я мітли між ногами. Скоро вже забуду, як воно — літати.
Шеала, вдивляючись у картинку, стишила її нетерплячим сичанням.
У вікнах чорного комплексу фортеці коротко зблиснув вогонь. Раз, другий, третій. Вони знали, що то було. Зачинені на скоби та засуви двері розліталися на шматки під ударами кульових блискавок.
— Вони всередині, — відізвалася тихо Ассіре вар Анагід, єдина, що спостерігала за подіями не на стінці, а вдивляючись у кришталеву кулю, що лежала на столі. — Ударна група всередині. Але щось не так. Не так, як має бути…
Фрінгілла відчула, як кров від серця відходить їй до черева. Вона вже знала, що не так, як має бути.