Утім, ніколи не дозволяли їй до себе наблизитися. Зникали, немов духи.
Вожаком табуна був величезний жеребець дивної червонуватої масті. Раптом він зупинився, заіржав заклично, став дибки. Танцював на задніх ногах, перебираючи в повітрі копитами, що не зумів би зробити жоден кінь.
Цірі зі здивуванням констатувала, що Аваллак’х і три ельфійки бурмотять, ниють хором якусь дивну монотонну мелодію.
Хто ти така?
Вона трусонула головою.
«Хто ти така?» — знову почулося запитання під її черепом, знову закалатало в скронях. Заспів ельфів раптом піднявся на тон. Рудий єдиноріг заіржав, іржанням відповів увесь табун. Земля затрусилася, коли вони бігли геть.
Пісня Аваллак’ха й ельфійок урвалася. Цірі побачила, як відаючий крадькома витирає з лоба піт. Ельф скоса глянув на неї, зрозумівши, що вона все бачила.
— Не все тут настільки добре, як виглядає, — сказав сухо. — Не все.
— Ви боїтеся єдинорогів? Але ж вони мудрі та приязні.
Він не відповів.
— Я чула, — не відступала вона, — що ельфи та єдинороги люблять одне одного.
Він повернув голову.
— Тоді вважай, — промовив холодно, — що те, що ти бачила, це сварка коханців.
Більше запитань вона не ставила.
Мала досить і власних проблем.
Верхівки пагорбів оздоблювали кромлехи й дольмени. Їхній вигляд нагадував Цірі камінь із-під Елландеру, той, біля якого Йеннефер навчала її, чим є магія. «Але ж давно воно було, — подумала. — Цілі століття тому…»
Одна з ельфійок крикнула знову. Цірі глянула в напрямку, куди вона вказувала. Раніше, ніж зуміла зрозуміти, що табун, який веде рудий жеребець, повернувся, крикнула й друга ельфійка. Цірі звелася в стременах.
З протилежного боку, з-за пагорба, з’явився другий табун. Єдиноріг, що його вів, був синюватий, плямистий.
Аваллак’х сказав кілька слів. То була непроста для Цірі мова ellylon, але вона зрозуміла, тим більше, що ельфійки, як за командою, потягнулися за луками. Аваллак’х обернувся до Цірі, і вона відчула, як у її голові здіймається шум. Був то шум цілком подібний до того, який видає притиснута до вуха морська мушля. Але значно сильніший.
«Не опирайся, — почула вона голос. — Не захищайся. Я мушу скінчити, мушу перенести тебе в інше місце. Тобі загрожує смертельна небезпека».
Звіддаля долинув до них свист, протяжний крик. А за мить земля затремтіла під кутими копитами.
З-за пагорба виїхали вершники. Цілий загін.
Коні носили капаризони, на вершниках були шоломи з гребенями, за їхніми спинами віялися в галопі плащі, чия кіноварно-амарантово-кармазинова барва нагадувала заграву пожежі на небі, освітленому сяйвом сонця, що схиляється до горизонту.
Свист, крик. Вершники гнали до них лавою.
Перш ніж вони наблизилися на півстайє, єдинорогів уже не було. Вони зникли в степу, лишивши по собі хмару куряви.
Командир вершників, чорноволосий ельф, сидів на великому, наче дракон, каро-червоному жеребчику, вдягненому, як і всі коні загону, у капаризон, вишитий драконячими лусками, до того ж зі справжнім демонічним рогатим букраніоном. Як і всі інші ельфи, чорноволосий мав під кіноварно-кармазиновим плащем кольчугу, виконану з неймовірно малих за діаметром кілець, завдяки чому укладалася вона м’яко, наче вовняна тканина.
— Аваллак’ху, — сказав він, відсалютувавши.
— Ередіне.
— Ти винен мені прислугу. Заплатиш, як я забажаю.
— Я сплачу, коли ти забажаєш.
Чорноволосий зліз із коня. Аваллак’х зліз також, жестом наказавши Цірі зробити те саме. Вони зійшли на пагорб між білими скелями чудернацьких форм, що обросли бересклетом і карликовими кущами квітучого мирту.
Цірі дивилася на них. Були однакового росту, чи то обоє незвично високі. Але обличчя Аваллак’ха було лагідним, а обличчя чорноволосого нагадувало хижого птаха. «Світлий і темний, — подумала вона. — Добрий і поганий. Світло й морок…»
— Дозволь, Сіреаель, я представлю тобі Ередіна Бреакка Ґласа.
— Радий знайомству. — Ельф уклонився, Цірі вклонилася навзаєм не дуже зграбно.
— Звідки ти знав, — запитав Аваллак’х, — що нам щось загрожує?
— Я нічого не знав. — Ельф уважно приглядався до Цірі. — Ми патрулюємо рівнину, бо поширилася чутка, що єдинороги стали неспокійними й знервованими. Невідомо чому. Точніше, тепер уже зрозуміло. Це через неї, ясно.
Аваллак’х не став ані погоджуватися, ані заперечувати. Цірі ж гордовитим поглядом відповіла на погляд чорноволосого ельфа. Мить вони дивилися одне на одного, і жоден не хотів відводити погляд першим.