Розглядали вони їх довго й мовчки.
— Роздягнися, прошу.
Цього разу роздягнувся й він сам. Тіло мав худорляве й хлоп’яче, щупле, наче в Ґіселера, Кейлі чи Рефа, яких вона бачила, коли ті купалися в струмках чи гірських озерах. Але від Ґіселера та Щурів била вітальність, било з них життя, бажання жити, що палало між сріблястими крапельками розбризкуваної води.
А від нього, Короля Вільх, бив холод вічності.
Він був терплячим. Кілька разів здавалося, що от-от. Але ж нічого з того не вийшло. Цірі була на себе зла й упевнена, що це через її недосвідченість і паралізуючий брак вправності. Він зауважив те й заспокоїв її. Як зазвичай, дуже результативно. А вона заснула. У його обіймах.
Але вранці його біля неї не було.
Наступного вечора Король Вільх уперше проявив нетерплячку.
Вона застала його схиленим над столом, на якому лежало оправлене в бурштин дзеркало. Дзеркало було засипане білим порошком.
«Починається», — подумалося їй.
Оберон маленьким ножичком зібрав фісштех і сформував його у дві стрічки. Узяв зі столу срібну трубочку й втягнув наркотик у носа спершу лівою, а тоді й правою ніздрею. Очі його, зазвичай блискучі, наче трохи пригасли й помутнішали, засльозилися. Цірі одразу ж зрозуміла, що була то не перша порція.
Він сформував на склі дві нові стрічки, запросив її жестом, подавши трубку. «А, що там, — подумала вона. — Легше буде».
Наркотик був неймовірно сильним.
Короткий час вони сиділи на ліжку, обійнявшись, і витріщалися на місяць затягнутими сльозами очима.
Цірі чхнула.
— Шнурована ніч, — сказала вона, витираючи носа рукавом шовкової блузочки.
— Чарівна, — виправив він, протираючи око. — Ensh’eass, не en’leass. Треба б тобі попрацювати над вимовою.
— Я попрацюю.
— Роздягайся.
Спочатку здавалося, що все буде добре, що наркотик подіяв на нього з тим самим піднесенням, що й на неї. Але на Цірі він подіяв так, що стала вона активною й заповзятливою, навіть нашепотіла йому на вухо багацько непристойних — як на її думку — слів. Це, може, трохи пройняло його, ефект був, гмм, відчутний, у певну мить Цірі була переконана, що вже ось-ось. Але воно «ось-ось» не було. Принаймні не до кінця.
І саме тоді він виявив нетерплячку. Встав, накинув на худорляві плечі соболине хутро. Стояв так, відвернувшись, задивившись у вікно, на місяць. Цірі всілася, обплела руками коліна. Була розчарована й зла, але водночас зійшла на неї якась дивна сентиментальність. Скоріше за все, була це побічна дія того міцного фісштеху.
— То все моя провина, — пробурмотіла вона. — Той шрам мене спотворює, я знаю. Знаю, що ти бачиш, коли дивишся на мене. Від ельфійки залишилося в мене небагато. Золотий самородок у купі компосту…
Він різко розвернувся.
— Ти надзвичайно скромна, — процідив. — Я б сказав, скоріше перлина в купі свинячого гною. Діамант на пальці гниючого трупа. У межах мовного тренування можеш і сама попрацювати над тими порівняннями. Завтра розпитаю в тебе про них, мала д’ойне. Людська істотка, у якій нічого, абсолютно нічого не залишилося від ельфійки.
Він підійшов до столу, узяв трубку, схилився над дзеркалом. Цірі сиділа, скам’яніла. Почувалася так, наче її обплювали.
— Я не приходжу до тебе з любові! — вишкірилася люто. — Я ув’язнена й шантажована, і ти про те чудово знаєш! Але я погодилася, роблю те для…
— Для кого?! — перервав він запально, аж ніяк не по-ельфійськи. — Для мене? Для ув’язнених у твоєму світі Ен Сейдхе? Ти дурнувата дівчина! Ти робиш те для себе, для себе приходиш сюди й надаремно намагаєшся мені віддатися. Бо це твоя єдина надія, єдина рятівна дошка. І скажу тобі ще: молися, ревно молися своїм людським ідолам, божкам чи тотемам. Бо або буду я, або буде Аваллак’х і його лабораторія. Повір мені, не хотіла б ти потрапити в лабораторію й познайомитися з альтернативою.
— Мені все рівно, — сказала вона глухо, скорчившись на постелі. — Я погоджуюся на все, аби тільки здобути свободу. Аби зуміти нарешті від вас звільнитися. Піти. До мого світу. До моїх друзів.
— Твоїх друзів! — кпив він. — Ось твої друзі!
Він різко повернувся й кинув їй запорошене фісштехом дзеркальце.