Слухаємо. Що то за умова?
— Іхуарраквакс буде зі мною.
Під вечір захмарилося, стало парко, від річки підіймався густий, липкий туман. А коли на Тір-на-Ліа зійшла темрява, звіддаля глухим погуркуванням відізвалася гроза, раз у раз освітлюючи горизонт загравою блискавок.
Цірі вже давно була готовою. Одягнена в чорне, із мечем за спиною, знервована й напружена, вона нетерпляче чекала на сутінки.
Тихо пройшла крізь пустий вестибюль, прослизнула вздовж колонади, вийшла на терасу. Річка Еснад смолисто блищала в темряві, верби шуміли.
Небом прокотився далекий грім.
Цірі вивела Кельпі зі стайні. Кобила знала, що треба робити. Слухняно почалапала в напрямку Порфірового мосту. Цірі мить дивилася їй услід, тоді глянула на терасу, біля якої стояли човни.
«Не можу, — подумала вона. — Покажуся йому ще раз. Може, тим самим вдасться притримати? Це ризиковано, але я не можу інакше».
У першу мить вона думала, що його немає, що королівські кімнати порожні. Адже панували в них тиша й омертвіння.
Помітила його лише за мить. Сидів у кутку, у кріслі, у білій сорочці, розшнурованій на худих грудях. Сорочку було зроблено з тканини настільки тонкої, що обліплювала вона тіло, наче мокра.
Обличчя й долоні Короля Вільх були майже так само білими, як сорочка.
Він підняв на неї очі, а в очах тих була тільки пустка.
— Шіадаль? — прошепотів він. — Добре, що ти тут. Знаєш, мені казали, що ти померла.
Він розтиснув кулак, щось упало на килим. Був то флакончик із сіро-зеленого нефриту.
— Ларо, — Король Вільх ворухнув головою, торкнувся шиї, наче золотий королівський torc’h його душив. — Caemm a me, luned. Іди до мене, донечко. Caemm a me, elaine.
У його диханні Цірі відчувала смерть.
— Elaine blath, feainne wedd… — заспівав він тихенько. — Mire, luned, розв’язалася в тебе стрічка… Дозволь мені…
Він хотів підняти руку, але не зумів. Глибоко зітхнув, раптом підвів голову, глянув їй в очі. Цього разу куди притомніше.
— Сіреаель, — сказав. — Лох’лайт. Ти й справді є призначенням, Володарко Озера. Моїм також, як виявилося.
— Va’esse deireadh aep eigean… — сказав за мить, а Цірі з переляком констатувала, що його слова й рухи жахливо сповільнюються.
— Але, — закінчив він, зітхнувши, — добре, що одночасно щось і починається.
З-за вікна долинув протяглий грім. Гроза була ще далеко, але швидко наближалася.
— І все ж, — сказав, — страшенно не хочеться мені помирати, Сіреаель. І мені страшно прикро, що я мушу. Хто б подумав. Думав я, що не стану шкодувати. Я довго жив, пізнав усе. І всім пересичився… І все ж я відчуваю жаль. І знаєш, що ще? Нахилися. Я скажу тобі це на вухо. Нехай це буде наш секрет.
Вона нахилилася.
— Я боюся, — прошепотів він.
— Я знаю.
— Ти біля мене?
— Я біля тебе.
— Va faill, luned.
— Прощавай, Королю Вільх.
Вона сиділа біля нього, тримаючи короля за руку, доки той зовсім не затих і доки не згасло його легеньке дихання. Вона не витирала сліз. Дозволяла їм текти.
Гроза наближалася. Горизонт горів блискавками.
Вона швидко збігла мармуровими сходами на терасу з колонами, біля якої колихалися човни. Відв’язала один, крайній, який пригледіла собі ще з вечора. Відштовхнулася від тераси довгою жердиною з червоного дерева, яку завбачливо зняла з карниза. Адже сумнівалася, що човен стане її слухатися так само, як Аваллак’ха.
Човен безшелесно сунув течею. Тір-на-Ліа було тихим і темним. Тільки скульптури на терасах проводжали її мертвими поглядами. Цірі рахувала мости.
Небо над лісом освітилося загравою від блискавки. За якийсь час забурчав протяжно грім.
Третій міст.
Щось пролетіло мостом, тихо, вправно, наче величезний чорний щур. Човен заколихався, коли те «щось» заскочило на ніс. Цірі кинула жердину, дістала меч.
— Ти все ж, — просичав Ередін Бреакк Ґлас, — хочеш позбавити нас свого товариства?
Також видобув меча. У короткому світлі блискавки вона встигла придивитися до зброї. Клинок був односічним, трохи вигнутим, лезо вістря лисніло й поза сумнівом було гостре, руків’я — довге, гарда — у вигляді круглої, ажурної пластини. Те, що ельф уміє тим мечем користуватися, було видно відразу.
Він несподівано гойднув човна, сильно напираючи ногою на борт. Цірі вміло забалансувала, урівноважила борт сильним нахилом тіла, майже відразу спробувала той самий фокус, скочивши на борт обома ногами. Він похитнувся, але втримав рівновагу й кинувся на неї з мечем. Цірі парирувала удар, закрившись інстинктивно, бо мало що бачила. Відповіла швидким ударом униз. Ередін парирував, ударив, вона відбила удар. З клинків, наче з кресал, летіли снопи іскор.