Іхуарраквакс заіржав, підганяючи. Кельпі відповіла протяжним форканням. Цірі натягнула рукавички.
— Я готова, — сказала.
Шум у вухах. Сяйво й світло. А потім темрява.
Розділ 6
Процес, вирок і страта Йоахіма де Ветта більшість істориків звикли приписувати різкій, жорстокій і тиранічній натурі імператора Емгира. Не бракує також — особливо в авторів із тягою до белетристики — алюзійних гіпотез про помсту й суто приватні рахунки. Саме час нам сказати правду — правду, яка для будь-якого уважного дослідника більш ніж очевидна. Герцог де Ветт керував оперативною групою «Верден» у спосіб, для якого окреслення «невдалий» є винятково делікатним. Маючи проти себе удвічі менші сили, він затягував із наступом на північ, а вся його активність вилилася в битву з верденськими герильяс. Група «Верден» ставилася до населення з нечуваною жорстокістю. Результат було легко передбачити, ба більше, він був неминучим: якщо взимку сили інсургентів налічували неповні півтисячі людей, то навесні повстав мало не весь край. Відданого Імперії короля Ервилла було вбито, а повстання очолив його син, королевич Кістрін, який симпатизував нордлінгам. Маючи на фланзі десанти піратів зі Скелліге, з фронту наступ нордлінгів з Цідарісу, а в тилах ребелію, де Ветт вплутався в безпорадні битви, зазнаючи поразку за поразкою. Тим самим він затримав наступ групи армій «Центр» — замість, як було домовлено, зв’язати фланг нордлінгів, група «Верден» зв’язувала Менно Коегорна. Нордлінги миттєво скористалися із ситуації та перейшли в контрнаступ, розриваючи кільце навколо Майєни й Марібору, зводячи нанівець шанси на швидке повторне здобуття тих важливих фортець.
Неспроможність і дурість де Ветта мали значення й психологічне. Розлетівся на друзки міф про непереможність Нільфгарду. До армії нордлінгів почали сотнями приходити добровольці…
Що там казати: Ярре був розчарований. Виховання в храмі та його власна відкрита натура спричинилися до того, що він вірив у людей, у їхню доброту, доброзичливість і безкорисливість. Від тієї віри залишилося небагато.
Він уже провів дві ночі надворі, у рештках стогів, а тепер усе йшло до того, аби схожим чином провести й третю ніч. У кожному селі, де він просив пустити переночувати чи дати шматок хліба, з-за зачинених наглухо дверей за відповідь були або важке мовчання, або лайка й погрози. Нічого не допомагало, навіть коли говорив, хто він такий, куди й у якій справі подорожує.
Дуже, дуже розчарували його люди.
Швидко сутеніло. Хлопець крокував стежиною між полів бадьоро й рішуче. Видивлявся стіг, відчуваючи розчарування та пригніченість перспективою ще однієї ночі під голим небом. Щоправда, березень був неймовірно теплим, але вночі ставало насправді холодно. І насправді страшно.
Ярре глянув на небо, на якому щоночі вже мало не тиждень було видно золотаво-червону бджолу комети, що проходила із заходу на схід, тягнучи за собою мерехтливий хвіст вогню. Задумався, що воно насправді може віщувати, те дивне явище, згадане в багатьох пророцтвах.
Продовжив свій шлях. Ставало щоразу темніше. Стежина вела його вниз між рядами густих кущів, що в напівмороку набували дивовижних форм. Знизу, звідти, де було ще темніше, віяло холодом, бридким запахом гнилої трави й чимось іще. Чимось дуже недобрим.
Ярре затримався. Намагався умовити себе, що те, що повзе в нього по спині й руках, то не страх, а холод. Дарма.
Береги каналу, порослого верболозом і кривими вербами, чорного й блискучого, наче свіжовилита смола, поєднував вузенький місточок. Там, де колоди згнили та попадали, у містку зяяли довгасті діри, балюстраду його було зламано, палі позанурювалися у воду. За містком верби росли густіше. Хоча ще далеко було до справжньої ночі, хоча дальні луки за каналом усе ще посвічували пасмами туману, що висів на чубах трав, серед верб панувала темрява. У мороці Ярре невиразно бачив руїни якоїсь будівлі — напевне, млина, шлюзу чи коптильні.
«Я мушу перейти через той місточок, — подумав хлопець. — Мушу! Хоча шкірою відчуваю, що там, у тій темряві, причаїлося щось недобре, я мушу перейти на інший бік того каналу. Мушу перейти той канал, як учинив би те той міфічний вождь чи герой, про якого я читав у зотлілих манускриптах у храмі Мелітеле. Перейду канал, і тоді… Як там було? Карти будуть здані? Ні, кості будуть кинуті. Позаду мене залишиться моє минуле, попереду ляже моє майбутнє…»