— А все нові надходять, і на стару купу грузять, — другий ландскнехт також сплюнув. — А оте гучне дзижчання чуєте? То мухи. Їх тут цілі хмари, рано навесні справа небачена! Морди собі чимось закрийте, до очей і вух навлазять, падлюки. І жвавенько: чим скоріше ми тут пройдемо — тим краще.
Вони минули рови, але так і не змогли позбутися смороду. Навпаки, Ярре голову заклав би, що чим ближче до міста, тим гіршою була задуха. Може, тільки різноманітніша, багатша масштабом та відтінками. Смерділи військові обози й намети, що оточували табір. Смердів величезний лазарет. Смерділо людне й рухливе підмур’я, смердів вал, смерділа брама, смерділо підвалля, смерділи плаци та вулички, смерділи стіни замчиська, що височів над містом. На щастя, ніс швидко призвичаївся, і скоро стало йому все одно: чи то гній, чи стерво, чи котяча сеча, чи чергові ятки з їдлом.
Мухи були всюди. Дзижчали настирливо, пхалися в очі, вуха, ніс. Не можна було їх відігнати. Легше було просто давити на обличчі. Або розкусювати.
Щойно вони увійшли в тінь під брамою, в очі їм упав величезний малюнок, який представляв рицаря зі спрямованим на них пальцем. Напис під малюнком запитував великими літерами: «А ТИ? ЧИ ТИ ВЖЕ ЗАПИСАВСЯ У ВІЙСЬКО?»
— Та вже, вже, — пробурмотів ландскнехт. — На жаль.
Подібних малюнків було чимало, можна сказати — що не стіна, то малюнок. Переважав отой рицар із пальцем, часто-густо була також патетична Мати-Вітчизна зі скуйовдженим сивим волоссям, а на її тлі видно було палаючі села й немовлят на нільфгардських піках. Траплялися також і малюнки ельфів зі скривавленими ножами в зубах.
Ярре раптом озирнувся й зрозумів, що вони тепер самі — він, ландскнехти й торговець. Від Щупака, Окультіха, забраних в армію кметів і Мельфі не було й сліду.
— Ага, — підтвердив його думку ландскнехт, допитливо до нього придивляючись. — Змилися твої товариші за першої ж нагоди, за першим же рогом хвостами замели. І знаєш, що я тобі, хлопче, скажу? Добре, що ваші шляхи розійшлися. І не намагайся, аби знову вони зійшлися.
— Шкода Мельфі, — буркнув Ярре. — Він у принципі пристойний хлопак.
— Кожен долю свою сам обирає. А ти йди з нами. Покажемо, де вербують.
Вони увійшли на плац, посередині якого на кам’яному підвищенні стояв ганебний стовп. Навколо стовпа стовбичили ласі до потіхи міщани та солдати. Закутий звинувачений, щойно діставши багнюкою в пику, плювався та плакав. Натовп ревів зі сміху.
— Гей же! — крикнув ландскнехт. — Гляньте, кого це в диби взяли! То ж Фусон! Цікавенько, за що його так?
— За рільництво, — поспішив із поясненнями товстий міщанин у вовчому хутрі й фетровому капелюсі.
— За що?
— За рільництво, — із натиском повторив товстун. — За те, що сіяв!
— Ха, ото ви зара’ нагепали, наче, перепрошую, віл на підлогу. Я Фусона знаю, він же швець, син шевця та шевця онук. У житті він ані орав, ані сіяв, ані збирав. Нагепали, кажу, ви з тим сіянням, що аж засмерділо.
— Бейліфа власні слова! — затявся міщанин. — Буде він біля ганебного стовпа до зорі стояти за те, що сіяв! А сіяв, злочинець, за нільфгардським підмовлянням і за нільфгардські срібники… Дивне, правда, збіжжя він якесь сіяв, заморське хіба… Нехай згадаю… Ага! Дефетизм!
— Так-так! — крикнув торговець амулетами. — Чув я, мовлено було про те! Нільфгардські шпигуни й ельфи мор ширять, криниці, джерела та струмки різними там отрутами труять, зокрема беленою, цикутою, лепрою та дефетизмом.
— Ага, — кивнув міщанин у вовчій досі. — Учора двох ельфів повісили. Напевне, саме за оту отруту.
— За рогом тої вулички, — указав ландскнехт, — є корчма, у якій засідає комісія з вербування. Велику плахту там напнуто, а на ній темерійські лілеї, тобі, хлопче, відомі, тож втрапиш туди без проблем. Бувай здоровий. Най дадуть нам боги можливість зустрітися в кращі часи. Бувайте й ви, пане перекупнику.
Торговець захекав голосно.
— Мосьпанство, — сказав, риючись у ящичках та скриньках, — дозвольте, аби за вашу допомогу… Як трохи вдячності…
— Не утрудняйтеся, добрий чоловіче, — з усміхом сказав ландскнехт. — Помоглося — та й усе, нема про що говорити…
— Може, чудову мазь проти прострілу? — Торговець щось там вигріб із дна торби. — Може, універсальні, але безвідмовні ліки від бронхіту, подагри, паралічу, що й від лупи також допоможуть? Може, бальзам із живиці від укушення бджолами, зміями та вампірами? Може, талісман, щоби допомагав проти наслідків споглядання злим оком?