Нарешті жінка мляво потиснула руку старого, важко підвелася з лави і рушила геть, майже торкаючись землі сумкою в опущеній руці. Деякий час лум дивився їй услід, потім обернувся; поруч стояв похмурий, напружений хлопець.
Зо три хвилини обидва стежили за вивіркою, яка крутилася довкола темного дубового стовбура.
— Я потребую розради, — сказав хлопець глухо.
Лум знизав плечима:
— Я тут саме для цього. Але тобі навряд чи зможу допомогти, Клавдію.
— А ви спробуйте, — тихо попрохав хлопець. — До кого мені ще йти?
Лум мовчав. Вивірка зникла за стовбуром. Зітхнув:
— Я… попереджав тебе. Ти не послухав.
— Не міг послухати. Повторилося б усе… — його сіпнуло, — не послухався би знову.
— Шкода, — зронив старий. — Ти міцніший од багатьох… і ти непробачно слабкий.
Клав із запалом скинувся:
— У чому моя провина? У тому, що любив… люблю її?
Лум здійняв очі, і Клав захолов — якщо старий хоч тоненькою ниточкою зв’язаний зі службою «Чугайстир»…
— Я всього лише лум, — повільно мовив старий. — Я роблю, що вмію. Нічого більше. Не приписуй мені… зайвого.
Клав звів дихання:
— Ви казали… я роблю заборонене. Тривожу і тримаю. Що я маю… можливість, аби…
На питання, головне запитання своє, він не міг наважитися.
— Я нічого не знаю достеменно, — старий задивився вдалечінь, туди, де серед зеленого віття купчилися дрібні пташки. — Можливо, ТИ її привів… Може, і ні. Ніхто не знає.
— Навіщо вони приходять? Вони… заради нас? Це… саме ВОНИ чи ні?
Нарешті. Він відчув полегшення, коли зумів-таки знайти для цього слова. Отже, таки наважився…
— Я не можу тобі сказати більше, ніж знаю. Навіть усього того, що знаю… не можу. Це надто… особисте.
— Вони жадають нашої смерти? Це… правда? Чугайстри…
Клав затнувся. Краще не згадувати.
— Можливо, — озвався старий. Отже, завів. Невже, невже нічого, справді нічого вже не… — Це надто… індивідуально. Я не хочу, аби ти приходив сюди. Це, мабуть, жорстоко, але ти обрав своє; не приходь. Інакше я викличу їх. Хоча й також їх не люблю…
— Але ж тільки ви можете… допомогти… — Клав говорив, бо мовчати було ще гірше. Від слів він більше нічого не чекав. Так само він міг би промовляти скоромовку або… байдуже що…
— Бережи себе, — лум підвівся. — Це все.
І пошкандибав геть, так згинаючи спину, наче постарів років на двадцять за якусь хвилину.
Клавдій знав, що на знеболююче годі сподіватись; маркований Інквізитор позбувається можливости засинати від снодійного й лікуватися піґулками. Біль має долатися зусиллям волі — але ж, як на гріх, ніяк не вдається зосередитись.
Ні, поранена рука — дурниці; біль угніздився десь дуже глибоко, глухий, придушений товщею забуття, і як важко йому вибиратися на поверхню… набути вираження…
Очі дівчинки блищали в напівтемряві вітальні. Мідяне волосся розсипалося по плечах. Вражаюче… який захист. Йому не доводилося зустрічати відьму, яка могла би так стійко витримувати такі важкі випробування; щоправда, на площі вона таки мало не зомліла і добряче пом’яла його поранену руку… Хоча — хіба це рана?
Яке зубожіння… Відьма з вогнепальною зброєю. Ще років десять тому це було б украй диким — тепер вони ладні на все. Не вистачає власних сил — що ж, техніка допоможе…
Навряд чи «лисичка» носить добру білизну. Отже, форми під светром — її власні.
Вона перехопила його погляд — і зашарілася. Йому також зробилося незручно. І не тому, що розглядав її — бачив він жінок на своєму віку. У чому тільки і без чого тільки вони не були…
— Пане Клавдію, — покликала хатня робітниця з кухні. — Я сир заберу, бо він у вас просто в пакеті скисне. Я з нього сирник спечу. Вам як, одну порцію готувати?
— Дві, — спокійно виправив Клавдій.
Дівчина зітхнула.
Дурень усе ж таки Юлек, — раптом розлютився Клавдій. Дурень. Ніколи з його хлопця не буде чоловіка. Може, це й зручно — слухняний син…
Як би склалося в Назара з Івгою? Добре склалося б. Дівчина достатньо розумна… аби і батькові, і синові було з нею комфортно. Звідки така палка любов? У Назара ніякої любови й немає, так, хлопчик захопився яскравою, екзотичною дівчинкою… У Івги — незрозуміло. Просто дивно, наскільки вона віддана цьому дурникові, навіть ладна заради цього витримати…
Коли б Назар хоч на хвилину уявив, що саме… Можливо, він і порозумнішав би.